Тебе тут нема! голос Олени дзвенів від люті. Розумієш? У цій родині тебе більше не існує!
Олено, заспокойся, намагався втрутитися Михайло, проте дружина не дала йому договорити.
Мовчи! Своєю мовчанкою всі ці роки ти дав їй зрозуміти, що їй дозволено все!
Христина стояла біля порогу вітальні, стиснувши в руках дорожню торбу. Її обличчя було блідим, губи тремтіли, проте погляд залишався гордим.
Гаразд, мамо. Як скажеш.
Не називай мене мамою! спалахнула Олена. Донька в мене одна, і це не ти!
Михайло важко опустився у крісло, сховавши обличчя в долонях. Христина подивилася на батька, чекаючи, що він скаже хоч слово на її захист. Однак чоловік мовчав.
Тату? тихо кликнула вона.
Христю, може, не варто так різко? нарешті підвів голову Михайло. Потрібно про все спокійно поговорити.
Про що? Олена схопила зі столу світлину і шпурнула її на підлогу. Скло розлетілося на дрібні уламки. Вона зганьбила нашу родину! Тепер усе місто вказує на нас пальцями!
Христина поглянула на розбиту рамку. Це була їхня спільна світлина з минулого Нового року щаслива родина, усміхнені обличчя. Тепер це нагадувало жорстоку глум.
Мам… Олено Петрівно, поправилася Христина, я не винувата, що так сталося.
Не винувата? мати зробила крок до доньки. Ти зустрічаєшся з одруженим! Руйнуєш чужу родину! А тепер ще й чекаєш від нього дитину!
Христина інстинктивно притулила руку до живота. Термін був ще малим, та новина вже облетила їхнє невеличке містечко Винники.
Я його кохаю, тихо промовила вона.
Кохаєш! здоровилася Олена. Сорокарічного дядька з трьома дітьми! Що в тобі таке особливе, що він кинув жінку?
Христина зблідла ще більше.
Він мене кохає. Ми будемо жити разом.
Де? єхидно запитала мати. Тут? У моїй хаті? Гадаєш, я дозволю тобі привести сюди цього… цього…
Олено, досить, втрутився Михайло. Вона ж все ж наша донька.
Наша? дружина обернулася до чоловіка. Я таких дітей не народжувала! Виховувала її, віддала до університету, допомогла знайти роботу. А вона що? Звязалася з першим-ліпшим!
Христина поставила торбу на підлогу.
Віктор не перший-ліпший. Ми знайомі більше року.
Ах, більше року! заплескала в долоні Олена. Значить, цілий рік ти меня брехала! Казала, що затримуєшся на роботі, а сама бігла до коханця!
Я не брехала, я просто…
Просто що? Просто приховувала? Це і є брехня!
Михайло підвівся з крісла та підійшов до вікна. На вулиці мрячив дощик, сірі хмари висіли низько над дахами сусідніх будинків.
Христю, промовив він, не обертаючись, а що цей Віктор каже? Чи точно він розлучається?
Звичайно, відповіла Христина. Подав документи до суду.
Подав документи, повторила Олена. А родину в
Анна притиснула долоні до теплої чашки, відчуваючи, як дрібний дощ стукає у вікно, наче підкреслюючи, що тепер їй доведеться будувати своє життя на власних умовах, знаходячи силу не в чужих обіцянках, а в самотній відповідальності за майбутнє дитини.