Ти тут не з нами! голос Слави дзвенів від лютості. Чи ти зрозуміла? У цій сімї тебе більше немає!
Славонько, заспокойся! Мирослав намагався втрутитись, але дружина перекрила його.
Мовчи! Своїм мовчанням усі ці роки ти дав їй зрозуміти, що може робити, що заманеться!
Соломія стояла в дверях вітальні, тримаючи саквояж. Її обличчя було блідим, губи тремтіли, але погляд лишався високим.
Добре, мамо. Як скажеш.
Не називай мене мамою! вибухнула Слава. Одна у мене донька і то не ти!
Мирослав важко впав у крісло, закривши руками обличчя. Соломія подивилась на батька, чекала хоча б слова захисту. Чоловік мовчав.
Тату? ледве чутно кликнула вона.
Соломійко, може, не варто так різко? нарешті підвів голову Мирослав. Поговоримо як слід.
Про що? Слава зірвала зі стола фотографію, шпурнула об підлогу. Скло розсипалося. Вона нас присоромила! Усе містечко вказує пальцями!
Дівчина поглянула на вкритий уламками портрет. Спільна новорічна світлина: щасливі посмішки, єдина родина. Тепер це здавалося злою насмішкою.
Мам… Славо Борисівно, поправилася Соломія, я не винна, що так сталося.
Не винна? мати крокнула до неї. Зустрічаєшся з одруженим! Руйнуєш чужі долі! А тепер ще й чекаєш від нього дитину!
Соломія несвідомо притулила руку до живота. Хоч термін був малий, новина вже ширилася Коломиєю.
Я кохаю його, прошепотіла вона.
Кохаєш! насмішкувато передражнила мати. Сорокарічного чоловіка з трьома дітьми! Та що в тобі таке, що він кинув дружину?
Дівчина пощелкнула ще блідішою.
Він мене кохає. Ми будемо разом.
Де? з їдкістю спитала мати. Тут? У моїй домівці? Гадаєш, я дозволю привести сюди цього цього
Славо, досить, встряв Мирослав. Вона ж наша дитина.
Наша? дружина обернулась до чоловіка. Такі в мені не народжувались! Виховувала, інститут закінчила, роботу влаштувала. А вона що? Вчепилась у першого-ліпшого!
Соломія поставила саквояж.
Тарас не перший-ліпший. Ми знайомі понад рік.
О, цілий рік! розвела руками мати. Значить, увесь цей час брехала! Казала, затримуєшся, а сама тікала до коханця!
Не брехала, просто
Просто що? Не договала? Це й маєш на увазі?
Мирослав підвівся, підійшов до вікна. За шибкою моросив дощ, важкі хмари нависали низько над дахами сусідніх будинків.
Соломійко, пролунало в спину без повороту, а що ж цей Тарас каже? Чи справді розлучається?
Авжеж, подав до суду докупи, відповіла донька.
Подав докупи, наслідувала мати. А сім’ю вже зруйнував. Діти без тата лишились.
Кохання в них не було, намагалась пояснити Соломія. Жили як сусіди. Каже, одружився з розрахунку.
Звісно так каже! засміялася Слава. Усі чоловіки такі! Дружин не люблять, дітей не хотіли, одружували по неволі! А згодом, коли нагуляються з коханками вертаються додому!
Тарас не такий, вперто відповіла Соломія.
Усі такі! відрізала мати. Гадаєш, не знаю життя? Бачила скільки подібного! Обіцяють золоті пагорби, а тоді зникають
Ганна мовчки дивилася у вікно, де буря била в шибки дрібним дощем, думаючи, що вразлива розмова з Іриною, ймовірно, остаточно змінить її світ на краще чи на гірше.