Оксано, глянь на нього! шепотіла сусідка Галя Тимофіївна, моргаючи убік ділянки навпроти. Оце так чоловік! Квіти дружині щотижня, авто зранку вимив, щоб Софійку відвезти. А твій де?
Оксана машинально помішувала борщ, не відриваючись від плити. За вікном справді вимальовувався Тимофій Олексійович із восьмого будинку, котрий старанно садив розсаду помідорів, а на лавці біля нього лежав букет яскраво-червоних троянд.
Галю, та годі тобі, втомлено сказала Оксана. У кожної своє життя.
Яке там своє? обурилася сусідка, присідаючи за кухонний стіл. Подивись уважно! Городина в нього немов з журналу, дружину боготворить, онуків що-вихідні катає на велосипеді. А Софійка така щаслива ходить! Учора стріла її біля крамниці, так вона півгодини росказувала, як Тіма їй ноги масажує по вечорах.
Оксана скривилася. Тимофій Олексійович Лисенко справді був зразковим чоловіком. Про це торочили всі сусідки, про це знала вся вулиця. Він першим розчищав сніг не лише зі свого подвір’я, а й у сусідів-пенсіонерів. Допомагав лагодити паркани, позичав інструмент, ніколи не підвищував голосу.
А мені що з того? Оксана вимкнула пальник і обернулась до сусідки. Мій Роман теж хороша людина.
Галина Тимофіївна хитнула головою.
Добра! Учора о одинадцятій музику врубив на повну, моя онука прокинулась та й ревіла аж до ранку. А позавчора його авто всю дорогу перегородило, Степанич ледве проїхав.
То просто настрій поганий був, захищалася Оксана, хоч сама чудово розуміла, що виправдання звучать не переконливо.
Роман справді не був ідеальним. Міг забути про день народження, лишити брудний посуд у мийці на тиждень, витратити півзарплати на вудки. Але Оксана любила його таким. Любила його невдалі спроби зварити сніданок, коли вона хворіла. Любила, як він сопів уві сні. Любила навіть звичку кидати шкарпетки по всій спальні.
Після відходу сусідки Оксана вийшла в город поливати огірки. Крізь тин долітала тиха розмова Тимофія Олексійовича з дружиною.
Софійко, може, стільчик винесу? Не варто на колінах стояти, спину напружиш.
Не треба, Тімочко, швидко полуницю перевірю.
Тоді я чайку зігрію. З лимоном чи з варенням?
З варенням, милий.
Оксана мимоволі порівняла цю розмову зі звичним діалогом із власним чоловіком.
Романе, сніданок готовий!
Зараз! крикнув він із ванної, а потім додав: А кава є?
Розчинна в бляшанці, сам знайдеш.
Та де ж вона…
У результаті Роман пішов на роботу, лише випивши чай, бо шукати каву ліньки було, а Оксана весь день дорікала собі, що не поставила йому кухоль заздалегідь.
Вечором, кладучи спати онучку Катрусю, що завітала на канікули, Оксана почула, як дівчинка зітхнула.
Що сталось, сонечко?
Бабусю, а чому дідусь Тіма із восьмого будинку що-дня тітоньці Софійці квіти дарує? А мій дідусь Роман тобі ніколи не дарує.
Оксана присіла на край ліжка, підправила Катрусі ковдру.
А тобі хочеться, щоб дідусь мені квіти дарував?
Хочеться! Ти ж добра, казки мені читаєш та пампушки печеш. Чому він тобі нічого не дарує?
З дитячих уст правда лунала особливо гостро. Оксана не знала, що відповісти онуці, тож лише поцілувала її в
І тепер, коли Володя знову забув винести сміття, Марина лише знімально зітхнула, адже знала: її має жартівливий “неідеал” саме таким, яким він був завжди з його незграбною щирістю та тихим теплом, що гриміло вночі краще за будь-який сонет про кохання.