Василь прийшов додому голодний, як стервя. Дивіться, дружини вдома не було, він зміцним кроком пішов на кухню, сподіваючись зняти старий голод чимось гаряченьким. Але на плиті замість вечері лише записка, те саме письмо зі смішним написом:
«Люба, я в Тетянки. Почекай, не шуми. Не шуми».
Василь подивився на порожні каструлі, поліз до холодильника і, греб’ячи він на тарілці, зібрав там все зїстивне.
Після бутербродів і чаю він відразу ж завалився на ліжко, а далі простір сну.
Дружина прийшла о девятій ввечері. Василь, як зїжачок, раптом прокинувся:
Любоська, ти що, вечеряти будеш?
Не можу, сонна, огризлася вона. Діють, тож нічого.
То я от і худне зронтив муж, тримаючи в роті кусьок хліба. Цілий день я був за рулем, мозок після міста ти собі уявляєш?
Набридло, буркнула Любоська. Я, як справжня леді, уже пообідала. Але для тебе, ну добре, приготую щось просте.
От і добре, знову харкав, виставляючи чіткий ізольований кістяк у хащах. Я ж чув, Тетянка розповідала, що їй принесли гуся з сілля, приготували в яблуках.
Справжній сільський гусак, погодилася вона.
Як же ти до неї колись забігаєш, зі злістю промовив Василь, лизавенням облизуючись. Я вже думаю, що ти одержима з нею, а я з палінки з цибулею?
То не так, побіг була з правдою дах, я просто жаль їй. І сама вона ж така одинока. А якщо хочеш, запитаю, вона тебе прямо зараз і угости?
Ти, біда, зївши гуся? він здригнувся. Ти ж мені пропонуєш в девять вечора йти до сусідки жити? Не з цим!
Нічого, йди. Вона ужже витягла телефон. Вона, як справжня гостинна кинжик, мене сама підкаже, як прийти.
Не треба! майже закричав Василь. Я ж не піду! Краще вмер так, як є, зараз!
Но Любоська йшла свою волю, говорила з Тетянкою:
Алло, привіт! В мене ситуація. Мужик прийшов голодний, а ми з тобою поговорили. Е, прийди к Тетянці! Ага, а он, якщо він сам прийде? Е, чудово, чудово. О, дякую. Тільки мені тепер у душ. То чи ти погодилася?
Йди, йди, настільки дуже наполягала. Вона вже все готує, гусь такий жирний, як тебе любить.
О! він уже зірвав з себе взуття. Якщо через гуся Але все ж таки, я не йду однак. Вона ж одинока жінка, ще що?
Йди, з легким сміхом відповіла дружина.
Він пішов, а дружина йшла у ванну. Пройшло пятнадцять хвилин. Сиділа в душі, запнулася в диван, телевізор загадала. Ще пятнадцять і Вася не повернувся.
Почала насторожено слухати, ставала на дії, відкривала двері, шаги не чула. Телевізійне голосне звук вимкнув. В голові була лише одна думка: йти і забрати чоловіка.
Підняла телефон, набрала і в той же момент чує:
Любоська, тут все так ідеально, як і в казці. Просто ноко на небі!
Хто тобі там Тетянка? вигукнула, голос зрадив.
Чому хто, я ж навіть не знаю нічого! хохотав він. Але я, проблема з тобою, залишусь там стріли. Від мене мільйон усмішок!
Ти… вона відключила, рвучи сорочку, хоч руки тремтіли.
І тут двері. Вася зявився на порозі, ще під напівзакритим дверим, не міг більше.
Від того вечора Любоська до Тетянки не ходила. Та, мабуть, через інше усе зрозуміло.