Моя свекруха моя найкраща подруга
Не смій так казати про мою матір! Олег ударив кулаком по столу, аж склянки підскочили. Вона все життя для нас працює!
Працює? Соломія відвернулася від плити, махаючи ковшем. Твоя матуся знову ключі забрала та прийшла без попередження! Я в халаті була, волосся не розчесане! А вона мені лекції про порядок читає!
Та що з тобою? Раніше ти Ганну Василівну любила…
Раніше я була наївною дурницею! голос Соломії тремтів від злості. Думала, ось яка чудова свекруха мені дісталась. А виявилось, вона кожен мій крок контролює!
Ганна Василівна зупинилась на порозі кухні, почувши цю розмову. У руках у неї був пакет із пиріжками спекла зранку, думала, дітей потішить. Серце стиснулося від болю. Невже вона справді заважає? Невже Соломія так її ненавидить?
Мамо? Олег обернувся, побачивши матір у дверях. Ти давно стоїш?
Я… Ганна Василівна збентежено подивилась на невістку, потім на сина. Пиріжки принесла. З капустою, ваші улюблені.
Соломія відвернулась до плити, плечі її напружились. Важка, ніякова мовчалка зависла в повітрі.
Мам, заходь, Олег потягнувся за стільцем. Чаю поп’ємо.
Ні, я краще… додому піду, тихо промовила Ганна Василівна, ставлячи пакет на стіл. Видно, невчасно прийшла.
Вона повернулась і швидко пішла до виходу, намагаючись не показати, як болить. За спиною чула приглушені голоси сина та невістки, але розбирати слова не хотіла.
Вдома Ганна Василівна сіла біля вікна з чашкою холодного чаю. Як же так вийшло? Коли Олег привів Соломію знайомитись, вона відразу дівчину полюбила. Така мила, скромна, з добрими очима. І Соломія тоді була щирою, називала її мамою, радилась з господарством.
А тепер що? Невже вона справді втручається не у своє діло? Може, дійсно занадто часто до них забігає? Та ж вони в сусідньому будинку живуть, лише через двір перейти. І онука побачити хочеться, свого Дениска.
Вечором задзвонив телефон. Соломія.
Ганно Василівно, чи можу я до вас зайти? Сама…
Звісно, доню, заходь.
Соломія прийшла червона, заплакана. Сіла навпроти свекрухи, руки стиснула у кулаки.
Я хотіла вибачитись, почала вона несвязно. За те, що вранці… При Олегу… Не треба було так.
Соломійко, та що сталося? Ганна Василівна нахилилась до невістки. Що тебе так засмутило?
Та все навалилося якось, Соломія витерла очі рукавом. На роботі скорочення, не знаю, чи лишусь я. Дениско хворіє вже третій тиждень, лікарі нічого толком не кажуть. А Олег… він же не бачить, що я на нервах. Робота, дім, дитина… А тут ви заходите, я не готова, не прибрана…
Ой, доню, Ганна Василівна пересівла ближче, обняла Соломію за плечі. Та що ти переживаєш через прибирання? Я ж не чужа тітка, я родина.
У тому й річ, схлипнула Соломія. Ви ідеальна господиня, у вас завжди лад, готуєте чудово. А я поруч із вами почуваюся нікчемною.
Ганна Василівна здивовано подивилась на невістку.
Соломійко, та що ти? Яка нікчемна? Ти чудова дружина й мати. А д
І тепер, коли Данилко вже виріс, а вони сиділи ввечері втрьох за чаєм у дворі Олени Василівни, Марина дивилася на свій другий дім, на свого чоловіка і сина, що сміялися, слухаючи стареньку бабусину історію, і знала саме ця любов, ця безмежна підтримка й терпіння тієї, що колись була для неї лише суворою свекрухою, переплели їхні долі так міцно, що вони разом пережили всі бурі й навчили онука цінувати родинні зв’язки вище всього, і вже не уявляли свого життя одне без одної.
Свекровь: найкраща подруга життя