Світа-Струмок
Завбачена стала я секретаркою головного інженера на великій фабриці біля Дніпра. Там заведено було збиратися всім: від охочих до додаткових зарплат до любителів додаткових авансів. Кожен мав свій куточок, свою пісеньку в житті. А особливою командою виросла Світа-Струмок. Відданий колектив звали її просто Світою: хоть їй і виповнилося п’ятдесят, але прозвання застосовували так, що і голос подавали тоненький, як павутина.
Світа бігала, як справжній вертоліт, але не по 450 грн за годину. Вона звав роботу без прикрас, якщо з ганчіркою в руках, а коли в цеху її голос був такий гучний, що різив навіть звуки плазу. Один з чехів, працюючи з Світою, стосувався до неї як до свого охоронця життя.
За день Світа зробила більше, ніж більшість з нами на місяць метрів на десять. І не вона одна її думки бігли ще швидше. Не знати їй усталих моментів, вона була виключно в профкомі і щоб підняти до рівня регламенту. Жодної справи не задеклічала Світа, фінансово не було проблем з налагодженням життя сімї.
Її любимим жартом було:
Це не варто нічого, закуси з маком!
З усіма Світа погоджувалася, як мати до дитини ніякого змушування, але кожен відчував себе особливо.
Була потягнута до них швидкості, але це силою бігла. У неї навіть друзів не було тільки поблажливі знайомі. Одяг був аляповатий, як на кіноактора, але виглядав як із міні-сцени на промисловці. Натомість макіяж був стільки, щоб навіть місяць би зідрався з нею.
Мені, як новопризначенній секретарці, інформацію про Світу подавали лише під час розмов за чашкою кави. А бачилася я їй лише раз і то за три дні до нових обовязків.
Після того відставного, герцог Петро Іванович став новим головним інженером. Від мене він вимагав постачання кави та перекусів по хвилині за кожну постачану чашку. У робочий смітник він мав припрятати свій словянський смак у нас же в українців заведено міняти смак у меню на лету.
Після зустрічі Іванович прикипів до мене, і почали зявлятися ті пишки в обідній паузі.
Думав, у мене в нірі пожирають простіші продукти, сміявся він, витягнувши з портфеля третю сосиску.
Я, як студент, втомилася бігти в обідній колоні, але, з урахуванням цінностей сучасної молоді тільки й міг це підписати.
На першому обіді Петро розповів мені про свою жінку Лану.
Очевидно, на різних мовцях він розказував про їхні тридцять років, про трьох синів, працюючих у нашому місті, і про те, як Лана не втрачала жодного дитинства. У її роді, як він казав, було шість дітей з яких Лана стала третьою. Але він мріяв мати дочку, яку не злякав би бік сторінки.
А вона була, поважно зізнався Петро. Але скоропостигла смерть забрала її з нами…
Потім він упав у тему старшого сина, якого виходив з лікаря, і як він тепер став природа.
Якось Петро зізнався мені про іншу дівчинку в житті молоду, гарну, життєву.
Я, як і багато хто, розгубився, зізнався він.
Дівчина зачекала дитину, а коли народилася Даринка, прийшла інша дівчина.
– Думаєш, я міг залишити дитину? запитував він. Лана не була категорично супроти, але спочатку хотіла розлучення. Але потім… Залишилася.
І так вони зробили із Даринки життєвого дарунка.
Мені було близько до цієї Лани, якою-небудь матірю із пятнадцяти дітей, яка не відпускає в життя без першого додаткового толчка.
З усіма обідами, прикрашеними сирниками та варениками, я мріяла побачити і зпити від Лани це ж історія, якою всі мріяли.
А потім…
Входить у офіс якась особа, прагне до кабінету.
Я до Петра Івановича, заявляє з впевненістю.
Тут не київський помічник, я згадую правило.
Я його жінка. Можу, без запису? проходжу як стіна.
І це та сама Світа-Струмок.
Чи чією? я не вірю очима.
Моя те, чого він не відчуває Лана.
Так… Вона. Входіть, я злякалася від вирішення ситуації.
Після короткої справи, мене викликало-то саме Петро:
Це моя Лана. Тільки вже тут звати її Світою.
Мені було честь, вимовила я.
Але виявилося, що мене були залучені поміж родиною для знайомства із Ваней, сином Лани. Він ішов у мегаполі Привітність, і шукав любови… Як у батьків.
Тепер ми родинні, усміхнулася Світа, і я подумала: «Ось і свекровя, якою би не була».
Світлий Потік