Пізньо ввечір розпочався дзвінок по телефону. Я підняла трубку, притримала до вушка й почула голос доньки.
Мамо, це я, Катерина. У мене біда! Мене вигнали чоловік. Завтра вранці я приїду до вас з таточком і оселюся.
Послухай, Катеринко, в тебе більше немає батьків і родного дому.
Що? перебила мене дочка. Що ти сказала?
Так, спокійно відповіла я, немає у тебе квартири. Ми подарували її Лізі, тепер вона тут господарює, а ми тебе з таточком не знаємо.
Більше сюди не дзвони. Ти все втратила. нещадно закінчила я діалог. Після того, що зробила Катерина, я мала повне право сказати це дочці.
Стоячи біля вікна, я раптом згадала, як історія моя розпочалася з телефонного дзвінка.
Цей жахливий дзвінок разив уранці. Я підстрибнула з ліжка й дістала телефон.
Алло! відругнулася я.
З іншого кінця лінії почувся приглушений плач.
Алло, це я, Наталко.
Наталечко, чому тебе підстрибуєш? Ти ж бачить, який час?
Бачу. Мамо, я сьогодні лежатиму в лікарні. Мені треба операція, і мені страшно за доньку. Прошу тебе й Миколу, не більше Лізу. Вона ще дівчинка. Не здавайте її дитячий будинок.
Моя сестра Наташа завжди була незвичною людиною: образгласною, з фантазією та незвичайними вчинками. Але сьогодні її вчинки перейшли всі межі. Я тримала трубку, зрозумівши, що сталося щось серйозне, чого я ще не можу осмислити. Полохнулася.
Наталко, чому не розповіла раніше? Що з тобою? Куди тебе кладуть?
Наташа хворіла кілька років, але не держала це серйозно. Найближчий місяць біль усилилась, вона впала вагою, похудла. Діагноз був безнадійним. Операція була надзвичайною. Вона не могла наважитись сказати мені. Я часто її виправляла, підтримувала грошима, майже була замість матері. А тепер знову поставила мені проблему на плечі й маленького шкільника.
Мамо, ісход операції не гарантується. Прошу, не більше Лізу.
Ми через годину вже були в лікарні, операція ще не розпочалася, але побачити Наталю ми вже не могли. У коридорі сиділа, пригнічена, маленька Ліза. Я підійшла й обняла її.
Мамі буде болить? зі сльозами запитала дівчинка.
Ні, мама нічого не почує, вона буде спати.
Через чотири години вийшов лікар і сказав, що моя молодша сестра померла.
Ми забрали Лізу й поїхали додому. Я зайшла в кімнату кращої, щоб розповісти, що батько Лізи помер, і дівчинка буде жити в одній кімнаті. Катерина дивилася на мене злісно, але не вимовила жодного слова.
Через десять днів вона викинула речі Лізи зі своєї кімнати і заборонила їй туди приходити.
Розмова з дочкою була важкою, вона настоємала на своєму, й заявила, що кожного разу буде викидати речі Лізи, якщо її поселять біля неї. Щоб уникнути повної війни, ми дали кімнату бабусі, а ми впертий в статі.
Ліза була сиротою. Від Наталі ми так і не дізналися, хто батько дівчинки. Тепер її доля залежала тільки від нас. Тому ми ніколи не зробили різниці між нашою Катериною й Лізою. Вони завжди були для нас дочками.
Походили роки. Катерина закінчила інститут і вийшла заміж. Її чоловік був більш вільним, ніж вона, і багатим. Це не налякало Катерину. Вона швидко зібрала речі й перебралася до Віталія.
Через місяць вона сповістила про весілля.
Мамо, тільки я запитала, щоб твоя любимиця не приїхала на весілля. Не хочу її бачити.
Катеринко, так не можна. Ліза все одно твоя сестра і не запросити її означає обірвати наше відношення з нами.
Не приїде! категорично заявила Катерина.
В такому разі ми з таточком не приїдемо.
Прекрасно! Договір. відповіла дочка.
Я заплакала, але зібралася з думками й вирішила поїхати з татом до Віскі в санаторій.
А що з весіллям? здивовано спитав чоловік.
Жодного. Нас туди не запросили.
Лізо, допоможи мені знайти санаторій.
Ми їдемо у відпочинок? спитала дочка.
Так, доню, ми це можемо собі допустили.
Урра! радісно кричала Ліза, котилася по кімнаті.
Ми з Лізою залишилися вдвох. Ліза закінчила шкілу й мала поступатися в інститут. Вона це зробила блискавично й стала студенткою архітектурного інституту. Мати Лізи Наталія була простою майстром і відомою в своєму класі. Ліза йшла за нею.
Або за стопами свого батька. казав мій чоловік Микола, підозрюючи в звіти про відомого в місті мужчину.
Я на це не звертала увагу. Ліза була наша дочка.
Через рік ми чекали весілля Лізи й саме цього дня мій чоловік почув себе погано. Він сильно посів і втратив свідомість. Викликали «швидку» й Миколи відвезли в лікарню.
Лікар сказав нам, що положення критичне. Мій чоловік був хворим, й лише одне ліко могло допомогти. Його зажадають за три дні, але його вартість неймовірна сума. Ми були розбиті.
Позвонила дочці, знаючи, що її чоловік багатий і може нам підкинути.
Телефон підняла Катерина. Я розповіла про нашу катастрофу.
Катеринко, матінка. Я звоню, бо в таточка хворість, і йому потрібно імпортне ліко. Ціна цього лекою навіть важко згадати. Хочу запитати про пайджера.
Довгомирно мовчання Катерини мене спантеличило. Я встигла повторити своє запитання, як вона відповіла.
Добре, мамо, я поговорю з Віталіком, і я перезвоню вам.
З дихом довелося ждати довго. Катерина перепік його через годину.
Мамо, ситуація така. Віталік рішив мені подарувати нову машину. Вона супер, він обіцяв мені її давно. Умова така, що: або він мені машину, або ви всі гроші.
Катеринко, як ми можемо заплатити? Ти ж не зажадаєш на місяць.
Мамо, не тисни мене. Я не витримаю видачу день за день. Той автомобіль моя мережка.
Ти чуєш, що ти кажеш? Твій батько може померти! Він потребує твоєї допомоги!
Я нічим не можу допомогти. Отримайте кредит. На нас ще сонце не встатить.
Слухай, тітонько Машо! раптом підскочила Ліза.
Дівчина припомає мене й утримує, щоб я не впала. Я плакала.
Послухай мене, тітонько Машо, давайте продамо мамину квартиру. Я там і так не живу, навіть хвилини не витримую. Не біли з тим, щоб батько жив. Ми її продамо нижче ринкової ціни, і ви отримаєте аванс, який і передамо лікарню.
Дівчинко! Ми не маємо права зробити це з тобою. Думай, що скаже твоя мати, знаючи, що я скористалася твоїм добром.
Тітонько, ти ж розумна людина. Рід, щоб моя мама з цим грузила. Тато в небезпеці, життя в небезпеці. Важливо вирішити все швидко й мудро.
Я обійняла дочку, не знаючи, як її брати. Я оцінювала, що це єдиний шанс врятувати Миколу.
Ми продали квартиру, як імовірно, тому побіжали в дихом. Покупець зажадав авансу. Поки оформляюся документи, ми вже заплатили нужному леко.
Його доставили через два дні. Ліко допомогло. Наша Ліза порятувала життя Миколу. Уже через місяць мій чоловік встав на ноги. Наше щастя було безмежним.
Після того, як Микола одужав, ми вирішили переписати квартиру на Лізу. Викликали нотаріуса, і він переоформив документи. Дівчина була нам щиро вдячна. Залишок грошей поклали на депозит.
Ми жили разом, раділи життю, коли раптом знову залунала нічна дзвінок.
Це звініла Катерина, щоб повідомити, що вона повертається додому. Віталій її покинув.
Я відкинулася.
У нас одна донька Ліза. сказала я і прокинула трубку.
Через пару років Елізавета вийшла заміж. Стас був землеробом. У нього був великий дім у селі. Його господарство було рентабельним. Він думав відкривати консервний завод.
Дочка звертала нас переїхати до себе, але ми вирішили, що краще буде, якщо ми приїдемо навідати них раз у тиждень.
Нас завжди ждало наше красиве, добре оснащене кімната. Микола й Стас підружилися, часто ходили на риболовлюю. Микола всячоразович допомагали Стасу. Ліза зробила проект маленького консервного заводу. Ми жили душа в душу, великою дружною родиною, хоча й не завжди разом.
Про дочку Катерину вспоминали тільки в день її весілля, саме в цей день ми з Миколом їхали до Віски в санаторій, саме той санаторій, в який поїхали давниму. Допомогла нам Ліза, іноді супроводжувала.
Я кожного разу у цей день думала про те, як я могла виховати дочку егоїстичну, що життямо наші ставила нижче елітного автомобілю. А Ліза, сирота, позбавлених матері так рано, цінила нас більше, ніж хто-небудь. Готова була віддати все, що має, за наше щастя.
Життя навчити, що діти не вибірні, а з тим, хто виросся. Добро живе там, де щирість, а не звідки приходить.