Одна проти всіх
Катря вперше побачила маяк у книжці, коли їй було пять. На малюнку він стояв самітний і високий, а навколо шалено билося море, чорне, немов чорнило. Дівчинка торкнулася пальчиками сторінки і прошепотіла: «Я тут житиму». Батьки засміялись. Бабуся сказала: «У тебе фантазія, як у поета». А тітка Олена лише похмиряла: «Казочки. Ліпше б інженеркою стала».
І Катря стала. Вступила на радіофак, бо це звучало ґрунтовно. Але серце все одно кликало до моря. Після пар вона малювала маяки в зошитах, перечитувала Вернадського, слухала шум хвиль на Ютубі, а у відпустку їздила до води.
«Ну що за дурниці? бурчала мати. Усі люди на курорти їдуть, а вона у якусь Вилкове!»
«Мені подобається південь», усміхалася Катря.
«Тобі заміж давно пора, а не маяки твої марити!»
Після університету Катря влаштувалася в компанію з обслуговування навігаційного обладнання. Робота як робота: схеми, пайка, прилади. Але одного дня шеф сказав:
«Є вакансія. На південь. Рибацький поселок, радіомаякова станція. Хочеш?»
Вона мовчки кивнула. Ніби все життя чекала цих слів.
«Там жити тяжко. Вахта три місяці. Один маяк і дідовина-сторож. Місцеві індики індичать».
«Я згодна».
Мати влаштувала істерику:
«Ти хочеш здурніти у степу? Ми тебе в люди вивели, а ти в очеретах сидітимеш з якимось дідом!»
«Мамо, це мій шанс».
«Шанс на самотність!»
Батько мовчки дивився у вікно, потім сказав:
«Нехай їде. Хай спробує».
Поселення звалось Вітряне. Кілька хат, рибацька пристань, магазинчик і маяк на скелі. Коли Катря вперше вийшла на берег, її мало не здув вітер. Море ревіло, чайки кричали, небо нависало низько, немів ось-ось проллється. Але серце співало.
«Ти Катря?» підійшов високий сивий чоловік у теплій кожусі. «Я Дмитро. Сторож. Тутішній дід».
Він засміявся, взяв її рюкзак і повів до хати біля маяка. Там пахло дьогтем, хлібом і медом. На столі стояла лампа, на полицях книги й мушлі.
«Ось твоя кімната. Маяк твій. Станція стара, але живе. Допомагатимеш тримати в порядку».
«Я впораюсь».
«Не сумніваюся. Вигляд у тебе знайомий із вітром».
Спершу було важко. Шторми, тиша, довгі вечори. Катря налагодила апаратуру, подружилася з місцевими особливо з Маряною, тендітною продавчинею з магазину.
«З тобою поговорити як чаю з мятою випити. Серце відта Світло завжди знайде того, хто його чекає, прошепотіла Катря, тримаючи руку Артема, а в серці відчуваючи ту саму тишу, з якою колись прийшла сюди.