Оля, це що за хлопець з тобою на фото? Якийсь пижон у шкірянці! Віктор Коваль ткнув пальцем у пожовклу фотографію зі старого сімейного альбому в потертому шкіряному палітурці.
Нова квартира Ковалів, куди вони переїхали минулого тижня, пахла свіжою фарбою, картоном від коробок, ледь відчутним пилом та ванільним ароматом свічки, яку Анна поставила на підвіконня. У вітальні, заваленій коробками з посудом, книгами та старими ковдрами, стояв дубовий стіл, на якому їхня двадцятичотирирічна донька Анна розбирала знайдений у шафі альбом. На світлині молода Ольга у сукні з квітковим візерунком і з довгою косою стояла поруч із незнайомим чоловіком у шкіряній куртці. Обоє посміхалися, а за ними виднівся старий фонтан у міському парку. Віктор у мято сорочці в клітинку, з розкуйовдженою сивиною, насупився, його окуляри в тонкій оправі зїхали на ніс, а руки стислися в кулаки.
Ольга, яка розбирала коробку з порцеляною, випрямилася, спина хруснула. Її світле волосся з легким відтінком сивини було зібране у недбалий хвіст, джинси та сіра кофта вкрилися пилом, а обличчя напружилося, коли вона глянула на фото.
Вікторе, ти серйозно? голос у неї був різким, з нотою дратівливості. Це ж стара фотка, мені ще двадцять років було! Нащо діставати минуле?
Анна, у чорній футболці з лого її університету, перегортала альбом. Її заручне кільце з невеликим діамантом блищало під світлом торшеру. Вона готувалася до весілля через місяць і виглядала схвильованою, темне волосся вибилося з коси.
Тату, не починай, промовила вона, торкаючись кільця. Це просто фото, сто років тому. Мамо, розкажи, хто це, і все, не будемо сваритися.
Віктор схрестив руки, голос підвищився, брови зсунулися.
Розказати? Олю, я цього хлопця бачу вперше! він знову ткнув пальцем у фото. Хто він? Твій колишній, чи що?
Ольга кинула пильну ганчірку на стіл, пил піднявся, як сніг, а її очі блиснули.
Колишній? Віть, ти зовсім з глузду зїхав! гукнула вона, уперши руки в боки. Це МОЄ минуле, не твоя справа! А ти мені не віриш, так? Після тридцяти років шлюбу!
Анна підскочила, альбом задрижав у її руках.
Годі вже кричати! скрикнула вона. У мене весілля на носі, а ви тут детективи розводите! Давайте складати коробки і забудемо про цю фотку!
Фотографія перестала бути просто знімком вона стала іскрою, що розпалила сімейну сварку, де кожен бачив у ній свої страхи, образи й невпевненість.
До вечора суперечка розгорілася з новою силою. Вітальня, освітлена теплим світлом старого торшеру, гула від голосів. Ольга розкладала посуд, рухи були різкими, а порцелянові тарілки брязкали, немов протестуючий оркестр. Віктор пив чай із кружки з написом “Найкращий тато”, подарунка Анни на минулий день народження, його газета лежала зімятою на столі. Анна розкладала фотографії на дивані, намагаючись відволіктися, але пальці тремтіли, а кільце чіплялося за сторінки.
Олю, я не дурень, сказав Віктор, відставляючи кружку. Ти ніколи про цього хлопця не згадувала! Які там таємниці? Ми тридцять років разом, а ти мені таке підсовуєш!
Ольга обернулася, обличчя почервоніло, а пальці стиснули порцелянову миску з тріщиною.
Таємниці? Віть, це ти їх вигадуєш! голос її затремтів. Це просто фотка, а ти мене в чомусь звинувачуєш! Може, я теж запитаю, з ким ти у девяностих по відрядженнях до Києва їздив, а?
Анна схопилася, коза розкуйовдилася.
Мамо, тату, годі, будь ласка! голос її звучав благально. Це просто фотографія! Мамо, скажи, хто це, і закриємо тему. Я не хочу, щоб ви через це мені весілля зіпсували!
Віктор схилив голову, окуляри запотіли.
Зіпсували? Аню, це ж твоя мати таємниці тримає! проворчав він. Я для сімї працюю, пенсію тягну, а вона мені недоговорює!
Ольга шпурнула миску об стіл та розбилася з гучним дзвоном.
Працюєш? А я, по-твоєму, що роблю? очі її червоніли. Дім утримую, Анну ростила, обіди тобі варила, а тепер почуваюся старою, бо ти вічно бурчиш і підозрюєш!
Анна схопила альбом, руки тремтіли.
Досить! вигукнула вона. Ви мене вже втомили! Я хочу весілля, а не ваші розбірки! У запалі вона потягнула альбом, Віктор спробував утримати, і сторінка з фотографією з тріском розірвалася навпіл.
Тиша накрила кімнату, важка, як завіса. Ольга ахнула, притиснувши руку до грудей.
Аню прошепотіла вона. Це був наш альбом. Наш з Сашком. А тепер все порвали.
Віктор опустився на стілець, обличчя поблідло.
Трясця, прошепотів він, знімаВони підняли розірвану фотографію, мовчки склеїли її скотчем і почали розповідати із сміхом і сльозами історію про Сашка, який назавжди залишився у їхніх серцях.