Ось адаптована історія з урахуванням українського колориту:
Сніжинки летять назустріч
Після двадцяти років спільного життя у багатьох бувають напружені моменти в родині. Софію з Максимом це теж не оминуло.
Двадцять років ми прожили з Максом, багато чого пройшли, сина Ярика виховали, зараз він університетський. Треба подзвонити, як там у нього самостійне життя в гуртожитку. І жодного разу не скаржиться, думала Софія, закутавшись у плед.
Їхній син завжди був такою ж упертою головою, як і вона. Це вона знала, тому з ним завжди знаходила спільну мову адже він був її відблиском. Чомусь вони з чоловіком так і не наважилися на другу дитину, хоч вона й мріяла про двоє. Але життя таке непросте, що тепер вона переконалася рішення було правильним.
З чоловіком познайомилися ще студентами, одружилися на третьому курсі, а на четвертому вона народила Ярика. Добре, що допомагала мати, не довелося брати академвідпустку якось усе склалося. І разом із чоловіком закінчили навчання.
Звісно, не відразу все було гладко. Жили складно, вічна нестача грошей, але з часом, як то кажуть: «Усе минуло, як з білих яблунь дим»
Максим постарався і влаштувався у велику компанію на престижну посаду, поволі піднімався карєрними сходами. А тепер він заступник генерального директора. Софії в цьому плані не так пощастило, та й вона не дуже прагнула летіти вгору. Працювала звичайним менеджером, але в іншій фірмі.
Максим одразу сказав дружині:
Я, звісно, можу тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми разом працювали. Остап влаштував дружину тепер у них постійні скандали вдома. Вона його до всіх ревнує, навіть до прибиральниці.
Максю, я все розумію. Робота це робота, а родина родина. Я теж так думаю, відповіла дружина, а чоловік лише задоволено кивнув.
Максим загалом серйозна людина. До інших жінок не дуже палкий. Хоч, звісно, без гріха не буває як і всім чоловікам, подобаються гарні жінки, і навіть думки бувають ого-го. Але дружині не зраджував, хіба що трохи фліртував. Куди ж без цього? Іноді жінки самі напрошуються.
Софія ревнувала чоловіка, іноді не витримувала і влаштовувала скандали. Сидить вона в кріслі, за вікном тихо падає сніг. А вона дивиться на екран телефону, де їй усміхається знайоме, кохане, трохи неголене обличчя чоловіка.
У квартирі тихо, а його посмішка все ще перед очима. Вона думала:
Усміхається, а мені боляче. Хоча б подзвонив Я почуваюся не в своїй тарілці, самотня. А все через ту гордість, що не дозволила мені відступити, коли він запропонував пожити окремо, тимчасово. А тепер що? Могла б усе виправити, але ні
Півроку тому Максим сказав дружині:
У нас на роботі корпоратив на ювілей компанії. Шеф наказав всі з дружинами та чоловіками, у кого вони є, усміхнувся він. Тож, жінко, готуйся
Ой, Максе, мені треба нову сукню купити Хочу виглядати гарною.
Звісно, купимо. Коли?
Давай у вихідні по центру пройдемося, так і вирішили.
Сукня вийшла шикарна, елегантна навіть чоловік аж очі витріщив, коли вона її наділа з новими туфлями.
Ну й красуня ж у мене! захоплено скрикнув він.
А ти як думав? гордо підняла голову й засміялася вона.
Софія сиділа в кріслі й згадувала той корпоратив. Перед очима стояла одна картина: як її Максим, усміхаючись своєю чарівною посмішкою, танцював з іншими жінками-колегами. Найчастіше з бухгалтеркою Оленою, яка була в облягаючій червоній сукні, мило всміхалася й щось шептала йому на вухо, а потім обидва реготали.
Софію залишили з його другом Остапом той у розлученні, прийшов сам, тож не відпускав її з уваги. Хоча Максим запрошував її танцювати, був веселий, питав, чи подобається їй, а вона лише кивала. Але на душі було ніяково, коли вона бачила його з іншими.
Коли Остап довго розповідав їй про свою подорож до Туреччини, Софія робила вигляд, що слухає з цікавістю. Після корпоративу повернулися додому, чоловік бачив щось дружину турбує. Вирішив не питати, сама розкаже, та й він і так здогадувався, про що…
Нарешті, переодягнувшись і змивши макіяж, Софія промовила:
Мені не сподобалося, як ти поводився на корпоративі. Нащо ти мене залишав з твоїм другом Остапом? Він говорив без кінця тобі здається, мені це було цікаво?
А ти думаєш, я мав весь вечер сидіти біля тебе й тікати від усіх жінок, які хотіли потанцювати? До речі, це вони частіше мене запрошували, а не я їх. Ти ж це бачила?
Бачила, викликово відповіла вона, розуміючи, що занадто, але зупинитися не могла. Краще б уже так весь вечір, аніж ігнорувати дружину, базікати з шефом і танцювати з тою бухгалтеркою Оленою.
Софіє, вВін міцніше обійняв її, і в той самий момент за вікном засияли новорічні вогні, немов підтверджуючи, що їхня любов, як і свято, лише починається знову.