Після отримання премії на заводі Андрій із двома друзями сиділи у невеличкому кафе. Премія була невелика, але він не одружений і до грошей ставився спокійно.
“Є гроші добре, радісно казав він, немає почекаю до зарплати.”
Так він відповідав друзям, коли ті скаржилися, що всі гроші віддають дружинам, а якщо встигнуть сховати “заначку” то й добре.
“Так, Андрію, самотньому життя легше, сумно промовив Іван, а в мене троє синів, а зарплата не дуже велика. Раджу тобі не одружуйся, бо й дружина почне допікати: діти їсти хочуть, чоботи протерлися, з одягу виросли, і так далі”
Чоловіки сміялися, але раптом до них підсіла дівчина гарненька та жвава. Одразу ж, побачивши Андрія, сіла йому на коліна. Він був молодший за всіх із компанії. Йому навіть ніяково стало, але він її обійняв.
“Мене Марійкою звуть, весело сказала вона, а тебе?”
“Андрійко, тобто Андрій, відповів він, а друзі, підморгуючи один одному, сміялися.”
Марійка встала та сіла на стілець, який турботливо поставив Іван, притягнувши його з іншого столика. Андрій хлопець із села, у місті працював лише рік, був скромний і не знав, як поводитися з такими нахабними дівчатами. Але Марійка йому дуже сподобалася, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
“Мені на роботу,” сказав він, швидко вдягаючись, а вона лежала далі.
“Андрійку, сподіваюсь, це не наша остання зустріч? потягнулася вона. Приходь до мене після роботи, я чекатиму.”
Робочий день здався Андрію нескінченним, але після зміни він стрілою помчав до Марійки. Вона й справді чекала його у своїй гуртожитку. Андрій закохався у цю яскраву та жваву дівчину, навіть не дізнавшись її як слід, хоч друзі й попереджали, що вона часто буває у чоловічих компаніях. Але Андрій вже й заручини їй запропонував.
Через рік у них народилася донька Оленка. Спочатку Марійка була непоганою господинею. Готувала, прибирала, доглядала за донечкою, годувала грудьми. А як тільки Оленці виповнився рік усе й почалося. Андрій на роботі, а вона залишала доньку сусідці та йшла гуляти. Андрій повертався з роботи Оленка у сусідки, а та йому дорікає:
“Андрію, у мене самій дві доньки, клопоту повно, а тут ще й за твоєю дитиною дивися. Скажи своїй Марійці, що більше не буду няньчити Оленку.”
Сварилися, скандалили, Андрій погрожував дружині, якщо вона ще раз залишить дитину та прийде п’яна. Але Марійка почала приводити до хати чоловіків. Чоловік повертається з роботи а в кімнаті компанія. Він усіх виганяв. І одного разу, після чергової сварки, Марійка йому заявила:
“Забирай Оленку й їдь куди хочеш, ви мені обидва не потрібні. Повертайся до свого села.”
Андрій так і зробив. Він і раніше про це думав, але все сподівався, що Марійка опам’ятається. У селі його мати, Ганна, сильно хворіла і вже не вставала, сусідка Надя за нею доглядала. Будинки стояли поруч, навіть у двір виходити не треба тин між подвір’ями майже впав. Надя зійде зі свого ґанку і вже у сусідському дворі. Зручно було й із їжею ходити. Надя годувала Ганну.
Андрій давно не бував у селі й не знав, що мати вже лежить. А крім нього у неї нікого не було. Склалася непроста ситуація хвора мати й донька Оленка, якій лише два роки. Андрій влаштувався на роботу в селі, за донечкою дивилася Надя, у неї був син Юрко, три роки. Діти грали разом.
“Дякую тобі, Надю, не знаю, що б я без тебе робив,” подякував Андрій сусідці.
Надя була одружена, але чоловік її, Петро, був невдаха пив, бився, скільки разів Андрій його вчив розуму. Але останній раз так “навчив”, що той ледве одужавши, зібрався та пішов із дому назавжди. Пішов Петро до сусіднього села до матері, так казали односельці. Надя не засмутилася, навпаки, дякувала Андрію. Боялася свого чоловіка.
“Ох, Андрію, як у мене тепер тихо, добре, що ти його проучив тепер не повернеться. Він лише зі мною смів бути безстрашним, а перед чоловіками трус.”
Надя розлучилася. А через місяць померла мати Андрія.
Поховали Ганну. Тепер Андрій ішов на роботу, а Оленка бігла до Наді. На знак подяки Андрій допомагав сусідці у всьому. Його хатина була старою та малою ще дід із бабою в ній жили. У Наді був гарний будинок. Її батько Трохим був відомим теслею на всю округу. Ось і собі поставив міцний дім, та недовго в ньому жив.
Батьки Наді пішли один за одним спочатку батько, казали, що надсадився, самолітно колоди носив. А мати через два роки теж захворіла й швидко померла. Наді зі старшоТак і зажили вони усі разом щасливо, а любов, яка колись здавалася неможливою, стала їхньою найкращою історією.