Дружити чи не дружити?
Тату, ну годі вже крутитися як дитина! Я ж тобі не в Міністерство дурнів пропоную записатися, а в «Однолітків», вже півгодини Максим безнадійно намагався оцифрувати батькову особистість і запустити його, як невелику рибку, у безкрайній океан соціальних мереж. Але той опирався.
Не треба мені нічого! батько ховав кнопковий телефон, на який прийшов уже десятий код активації. Крутіться самі у своїх мережах, як хочете, а мене не чіпайте. У мене й так залежностей вистачає навіщо ще одна?
Для спілкування, тату. Знайдеш своїх однокласників, колег, побратимів з армії
Не дай Боже! зі страхом батько кинув телефон у вікно. Та, слава Богу, він не розбився поверх був перший. Половина з них уже на тому світі! Встигну ще з ними поспілкуватися.
Ну інша ж половина жива. От з нею й говори. А то, крім мене й Насті, ти лише з телефонними шахраями балакаєш.
І, на відміну від вас, вони мене слухають! Вчора з менеджером Марічкою з виправної колонії 7 три години говорили. Знаєш, як їм там важко додаткові послуги громадянам пропонувати після відбою?
Можеш хоча б спробувати? Одного тижня. Обіцяю: якщо не сподобається, я від тебе відчеплюся.
Гаразд. Але тоді в травні зі мною на футбол підеш, поставив умову батько.
Я ж тобі казав, що під час матчу буду у Львові у відрядженні, ці слова Максим вимовив уже на вулиці, шукаючи телефон у кущах біля підїзду.
Ти сказав, що, може, і не поїдеш, висунувся у вікно батько.
Може, і не поїду. Пізніше скажу. Гаразд, дай мені пять хвилин, я все організую. Будеш, як нормальна людина, з усім світом спілкуватися.
Син повернувся з телефоном і сів за старий компютер.
Потрібен мені цей ваш світ
Ти щось сказав?
Реєструй вже, оцифрований ділере.
Ідею з «Однолітками» давно просувала дружина Максима, якій свекор любив дзвонити у найнепідходящий момент і починати розмову на півгодини. По-перше, нехай іншим розповідає свої нудні байки по сто разів на день. А по-друге, може, буде рідше виходити на вулицю. Бо цих дідусів завжди тягне кудись у закат. Підуть за хлібом за акцією і шукай їх потім по всій області з собаками.
Ти взагалі-то про мого батька говориш, нагадував Максим.
Ну то я за своїм сужу, відразу парирувала дружина.
На цьому суперечка зазвичай закінчувалася.
Максиме, тут якийсь невідомий субєкт у друзі проситься, подзвонив того ж вечора стурбований батько.
Ну й чудово! Додай його, будете спілкуватися.
Максиме, я цю фізіономію вперше бачу. Звідки він взагалі про мене дізнався? Я ж навіть не гуляв цими вашими мережами. Яка нахабність так без запрошення заходити на чужу сторінку?
Ну ми ж з тобою заповнювали дані: місце навчання, роботи, служби, інтереси. Можливо, ви з ним в одній школі вчилися
Максиме, коли це було? Тисячу років тому?
Ну, значить, мамонта разом у печері розділяли. Спробуй, побалакай. Може, знайдете спільні теми. Годі, тату, мені працювати треба.
Ох, Максиме, знайшов мені клопоту
Наступного разу батько подзвонив лише через чотири дні:
Максиме, ти можеш мене з вокзалу забрати?
З вокзалу? Що ти там у таку пізню годину робиш? глянувши на годинник, запитав син. Мабуть, дружина була права: батько починає перетворюватися на того самого діда-мандрівника.
Автобус цей проклятий чекаю вже сорок хвилин. Проще пішки було б дійти, та в мене колесико на валізі зламалося.
Нікуди не йди, я скоро буду!
Звісно не піду, я ж до особистого возника на китайському возі додзвонився.
Батька Максим знайшов на лавці біля вокзалу. Чоловік виглядав незвично охайно: виголений, випрасуваний, у нових черевиках.
Ти звідки такий? запитав Максим, закидаючи валізу у багажник.
Від Петра Ковальчука. Він у Житомирі живе, буркнув утомлено батько.
Ти був у Житомирі? Та туди ж годин пять їхати! І що за Петро Ковальчук? Перший раз про нього чую.
Максим пристебнув свій ремінь, потім батьківський і почав рух.
Друг мій. З «Однолітків» ваших батько дивився у вікно, про щось наполегливо міркуючи. Хоча, звісно, дружба у нас поки під питанням. Він за «Динамо» вболіває, а ти ж знаєш, як я до цього мясокомбінату ставлюсь
Постривай, син трохи збавив швидкість, перекочуючи через «лежачого поліцейського». Ви лише познайомилися, і ти відразу поїхав до нього в гості?
Звісно! батько здивувався питанню. Я кого попало у друзі не додаю. Треба ж зрозуміти, що за людина: побалакати, подивитися у вічі, дізнатися, чим дихає, чим живе, за кого голосує.
Тату, дружба у соцмережах не зобовязує тебе робити все А, Максиме, забув сказати, завтра ввечері я вилітаю до Польщі, зустрінуся там з Оленою, яка виявилася внучкою мого армійського товариша, батько посміхнувся, поправляючи свій новий телефон, а син, зідхнувши, зрозумів, що тепер світ для нього вже не буде колишнім.