Тісно!
Оленка з подивом читала повідомлення у месенджері:
«Привіт, доню! Вибач, що лише зараз пишу тобі на те були свої причини. Ми розійшлися з твоєю матірю дуже давно, коли тобі було три роки, і ти, звісно, мене не памятаєш. Не писатиму, що каюся чи відкупую свою провину ні. Я пішов до іншої жінки, яку покохав, і не вважаю себе винним. Залишив твоїй матері кватиру, де ми жили, і речі пішов у чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, тож, гадаю, погано не вчинив.
А тепер до справи. Пять років тому ми з новою родиною переїхали на ПМЖ до Канади, де й живу зараз. Моя мама, твоя бабуся Оксана Семенівна, їхати відмовлялася категорічно, після нашого відїзду жила у своїй малесенькій двокімнатній хрущовці. Я оплачував її лікування, утримання тощо, але недавно вона померла. Приїхати попрощатися чи на похорон не вийшло занадто далеко й дорого, хоч живемо непогано.
Близьких родичів у мами не було, тому їхати й оформлювати спадок заради продажу квартири немає сенсу копійчаний дохід, а клопотів повно. Тому ми вирішили залишити цю квартиру тобі. Я оформив усі документи, доручення, надіслав їх адвокату. Бабуся перед смертю склала заповіт на тебе. Тобі треба буде звязатися з ним він пояснить подальші кроки. Його послуги оплачені, лише місцеві податки й переоформлення платитимеш. А головне доглядати бабусину могилку, поставити памятник. Це недорого порівняно з цілою квартирою, яка тепер твоя.
Сподіваюся, ти розпорядишся нашим подарунком із користю для себе. І ще він лише твій. Твоя мати отримала від мене усе: квартиру, аліменти. Її можливий новий чоловік та їхні діти мене не цікавлять, тому повторюю: спадок тільки твій.
Будь щаслива, доню. Твій тато Віктор Андрійович Шевченко.»
Далі йшли контакти адвоката. Оленка не втерпіла й подзвонила. Їй підтвердили інформацію, і вона домовилась про зустріч на наступний день після обіду. Вирішила поки що нічого не казати матері спершу треба було переконатися у всьому сама.
У маминій двокімнатній квартирі жила ще Марянка Оленчина зведена сестра. Хто був її батько, не знав ніхто, навіть, здавалося, сама мати. Хоч Марянка була на три роки молодшою, вона встигла вийти заміж і народити двох синів одного за одним. Тепер вони вчетверох тіснилися у великій кімнаті, а Оленка з мамою у маленькій спальні. Якщо історія з квартирою виявиться правдою, це буде неймовірно! Вона вже трохи заощадила на перший внесок за іпотеку. Заробляє непогано якщо затягнути пасок, могла б витягнути якусь однокімнатну…
Але тепер доля дарує їй шанс! Батько надіслав план квартири стара хрущовка, малесенька «двушка» з суміжними кімнатами, ремонту, мабуть, нема. Та й що! Зате своя! Мати не вмикатиме телевізор на всю хату, небожата не влаштовуватимуть погроми й не лізтимуть у її куточок. Можна буде набрати ванну з ароматною піною і лежати, скільки заманеться. Виходити з ванни, недбало закутавшись у рушник або й взагалі без нього.
Зникнуть щоденні війни за їжу з холодильника, а кухонна мийка перестане зустрічати її горою брудного посуду. Ввечері, після ванни, вона заварюватиме міцну каву, закутується у махровий халат і сяде за ноутбук малювати дизайни інтерєрів, які непогано продаються.
А ще… Оленка соромливо посміхнулася можна, нарешті, влаштувати особисте життя! У маленькій кімнаті буде її спальня, туди вона нікого не пустить. На кухні організує кабінет, а у великій кімнаті прийматиме гостей! Дівчина знову посміхнулася, але тут же зітхнула: спершу треба все зясувати.
Наступного дня вона зустрілася з адвокатом. Середніх років чоловік, одягнений недбало, але в дорогий бренд. Він підтвердив усі слова батька, показав документи. Відвіз Оленку до її майбутньої квартири, відкрив двері, провів по кімнатах. Вигляд у житла, звичайно, був «втомлений», але дівчину це не збентежило з такою проблемою вона впорається.
Оленка запитала, коли можна отримати ключі й оформити документи. Адвокат пояснив, що процес займе півроку після смерті бабусі, інших претендентів на с Оленка взяла ключі в руки й усміхнулася, відчуваючи, що її життя ось-ось зміниться назавжди.