Лишній рот
За столом довелося тіснитися. Невеличка кухня вже не вміщала пятьох: двох дорослих і трьох дітей.
Василю, принеси табуретку з вітальні.
Семнадцятирічний хлопець скривився, але слухняно пішов і повернувся з табуреткою.
Ось. Відсунемо стіл, і всі помістимося. Нічого, Максимку, нічого, жінка не дивилася на пятирічного хлопчиська, через якого й вийшов увесь цей переполох, а звернулася до чоловіка, який усією поставою виражав невдоволення цими пересуваннями.
Першу миску з гарячим борщем Олена поставила перед батьком родини. Швидко нарізала хліб, сало, подала доньці часник, щоб та допомогла його почистити. Незабаром на столі зявилися й інші порції. Старший син, наслідуючи батька, брав шматок сірого хліба, клав на нього тоненький кусочок копченого сала та ковтав, чергуючи з ложкою борщу. Головки часнику батько зі сином швидко розібрали, залишивши блюдце порожнім.
Максим тримав ложку в руці, але не їв, спостерігаючи за двома чоловіками, що сиділи навпроти. Йому так хотілося повторити за ними, але миски стояли далеко не дістати.
Їж, десятирічна Марянка подала хлопчикові шматок хліба, а потім сала.
Максим схопив їх і почав жувати, ніби то були цукерки. Олена усміхнулася і теж взяла ложку.
Від другої порції батько відмовився. Василь мовчки кивнув. А донька попросила сіль, щоб посипати неї хліб. Чай пили мовчки. Кожен дивився у свою чашку. Сухи та пряники швидко зникали з вази усі поспішали.
Коли вечеря закінчилася, Роман першим встав з-за столу й промовив:
Тепер діти їдять першими, потім ми з тобою. Стіл малий.
Олена зупинилася з мискою в руках, хотіла заперечити, але не стала суперечити чоловікові, лише мовчки опустила очі. Василь злісно поглянув на хлопчиська, що жував пряник.
Учора батько повернувся додому не один. Він відчинив двері й, щоб прискорити справу, підштовхнув хлопчика вперед.
Заходь, Максиме, Олена стояла в коридорі з рушником у руках.
Було зрозуміло, що батьки обговорили цей момент, і поява Максима в їхньому домі була усвідомленим кроком.
Це хто? Василь вийшов із кімнати з підручником.
Це Максим, лагідно відповіла мати.
Я чув, як його звуть. Хто він? повторив син.
Роман із Оленою не були готові до такого. Звичайно, їм треба було розповісти дітям раніше, але вони не стали, не надали цьому значення.
Максим житиме з нами. У вашу кімнату поставимо ще розкладне крісло.
У нашу кімнату? Марянка теж вискочила в коридор.
Їхня з братом кімната була поділена шафою, і ще одне крісло означало перестановку. Кімната була крихітна куди ще щось ставити, було незрозуміло нікому.
Нічого, потісніться.
Авторитет батька в родині був непохитний. Часто йому навіть не треба було щось говорити досить було суворо подивитися, і діти робили, що треба, без зайвих слів.
Сім років тому батько пішов із родини. Тоді стався жахливий скандал. Завжди спокійна мати ридала й билася в істериці, благала не залишати її з двома малими дітьми. Але Роман просто зібрав одну торбу й пішов. Він закохався. Зустрів Галю на заводі й більше ні про що не міг думати. Діти його не втримали.
Через два роки Роман повернувся. З тією ж торбою. Не благав про пробачення, просто на порозі сказав:
Якщо на розлучення подала піду. Там усе, безповоротно.
Олена не змогла видушити з себе жодного слова. Скільки днів і ночей вона чекала цього моменту, як важко їй було. І ось він тут. А сказати нічого. Пробачила давно. Просто хотіла побачити.
Майже рік вони жили, як сусіди, поки Роман не розповів дружині все, не попросив вибачення. І Олена відтанула, все повернулося в колишнє русло, хіба що траєкторія трохи змінилася. Але потім зявився Максим.
Та жінка, Галя, не хворіла, з нею нічоОднак тепер, коли вони всі сиділи разом за великим столом, Максим усміхнувся, знаючи, що нарешті знайшов справжню родину.