ЩОДЕННИК: ПРОКЛЯТЕ КОХАННЯ
Що тепер буде? з тривогою промовила Олеся, більше до себе, ніж до коханого.
А що? Пошлю до тебе сва́тів. Чекай, спокійно відповів хлопець.
Олеся повернулася з побачення (яке потім переверне її життя) весела й загадкова. Двом молодшим сестрам розповіла у всіх подробицях про зустріч із Богданом.
Сестри знали, що Олеся шалено закохана в нього. Богдан обіцяв одружитися восени, польові роботи закінчаться.
А тепер, після того як вони зійшлися так близько на сіновалі, він просто зобовязаний був зробити їй пропозицію.
Та ось Поля вже обжинали, урожай лежав у коморах, наближалися Святвечір, а сва́тів як не було, так і нема.
Мати Олесі, тітка Марія, почала помічати в доньці зміни. Завжди життєрадісна, вона стала сумною й якось нерівно поповніла. Поговорили по душі. Після болючого зізнання доньки тітка Марія вирішила сама подивитися в очі майбутньому «зяткові». І заодно дізнатися, чи не загубилися десь сва́ти?
Не довго думаючи, вона пішла до сусіднього села, де жив Богдан. Його мати зустріла її привітно, нічого не підозрюючи. Тітка Марія вилила на неї весь свій гнів, і обидві жінки обурилися на Богдана. На їхні звинувачення він відповів:
Звідки мені знати, чий у Олесі дитина? У селі хлопців повно. Мені що, тепер усіх дітей визнавати?
Тітка Марія аж затремтіла від люті. Виходячи з хати назавжди, вона кинула Богдану:
А щоб тобі, негіднику, вік свій одружуватися!
Схоже, ті слова розгніваної матері дійшли до небесної канцелярії. Богдан потім одружився аж чотири рази
По маминому лицеві Олеся здогадалася, що розмова пішла не краще. Тітка Марія суворо наказала донькам:
Батькові ні слова! Розберемося самі. Олесю, їдь до родичів у Вінницю. Коли дитина народиться, залишиш її в пологовому. Інакше село звідки вітрами не рознесе. Там побачимо. Дай Боже, все владиться. Ох, доньки, гріх солодкий, а люди йдуть слідом
Чоловік тітки Марії, Дмитро Васильович, був у селі вважаною людиною. Всі зверталися до нього по імені-по батькові. Він працював учителем, був суворий, але справедливий. Люди його поважали, йшли по пораду.
І раптом власна донька з дитиною на руках! Ганьба на весь колгосп!
Тітка Марія не могла допустити такого, тому й відправила Олесю до родичів. Чоловікові сказала:
Нехай поїде в місто на заробітки. Вже й двадцять минуло, не дитина.
За молодшими доньками (вони були майже однолітками) тітка Марія почала пильніше доглядати.
Та чи втримаєш? Середня, Соломія, незабаром поїхала за розподілом до Чернігова, а найменша, Марянка, до Львова.
У селі кожне слово, неначе камінь у воду. Незабаром чутки дійшли й до Дмитра Васильовича. Від учнів дізнався, що в його власній родині непорядки.
Як ти могла на таке піти? Дитину у будинок малютки? Це ж твоя онука! Щоб зараз же привезли її додому!
Тітка Марія не чекала такої люті від чоловіка. Хоч сама проплакала весь минулий рік. ЗнаТітка Марія, зітхнувши глибоко, взяла онуку на руки й прошепотіла: “Вибач нам, дитинко, що так склалося…”.