**Щоденниковий запис**
Серце Києва, зазвичай шумного й живого, того дня наче завмерло. Жодного шелесту листя, жодного щебетання птахів мов би сам місто сховав дихання. Лише кроки Альони, молодої матері, порушували цю важку тишу, лунаючи в порожніх вулицях. Перед нею котилася дитяча коляска, де спав її син тендітний, блідий, але найдорожчий Данилко. Кожен крок давався з болем, не від втоми, а від ваги, що тиснула на сердце. Ліки, без яких хлопчику не вижити, чекали в аптеці, й Альона поспішала, наче до пожежі.
Гроші танули, як сніг. Дитяча допомога, зарплата чоловіка Тараса все йшло на лікування. Три місяці тому лікарі поставили діагноз, від якого кров ставала кригою: рідкісна хвороба, що вимагала негайної операції за кордоном. Без неї Данилко міг залишитися інвалідом. Тарас, не роздумуючи, подався на заробітки до Львова, залишивши дружину саму боротися за сина.
Альона зупинилася біля кіоску біля парку, де продавали воду. Спрага пекла горло. До дому ще кілометр, а сили вже кінчалися.
Почекай, крихітко, я швидко, прошепотіла вона, торкаючись чола сина.
Купила воду, обернулася і світ перевернувся. Коляска була порожня. Данилка не було.
Серце вирвалося з грудей. Альона верескнула, кинула пляшку скло розлетілося, як її надія. Кинулася вперед, назад, зазирала під лавки, кликала сина. Відповіддю була лише тиша.
Якби вона тоді озирнулася побачила б циганку Марічку в яскравій хустці. Поки Альона купувала воду, жінка, мов тінь, вихопила хлопчика з коляски й зникла в автобусі, що одразу ж відїхав.
Сльози залили обличчя. Трясучими руками Альона набрала 102, потім чоловіка.
Тарасе Тарасе, я втратила Данилка! ридала вона. Відвернулася на хвилину а його нема!
А тим часом за сотні кілометрів, у старенькому «Запорожці», Марічка тріумфувала.
Глянь, Дмитре, що я принесла! хизувалася вона, розгортаючи ковдру, під якою спав Данилко.
Мамо, ти з глузду зїхала? насупився син. А якщо поліція почне шукати?
Хіба тут є камери? відмахнулася Марічка.
Вона не любила Данилка. Він був лише знаряддям слабким, хворим. Ідеальним для жебрацтва.
Дім, куди його привезли, був старенькою хатою на околиці табору. Там їх зустріла Оксана, невістка Марічки жінка з втомленими очима.
Що це? прошепотіла вона.
Подарунок, усміхнулася свекруха. Завтра візьмеш його до церкви, проситимеш милостиню.
Оксана мовчала, але бачила: хлопчику погано. Він хрипів, бліднув. Таємно вона відвела його до знайомого лікаря.
Без операції він помре, сказав він.
То був удар.
Тоді доля звела її з першим коханням Іваном. Вони планували втечу. Але Марічка підслухала.
Дмитре! Твоя жінка зраджує!
Тоді ж ночі Дмитро побив Івана й замкнув Оксану.
А в місті Альона й Тарас шукали сина. Розклеювали листівки, благали про допомогу.
Тим часом Наталя, прибиральниця зі школи, купувала на ринку картоплю.
КрасунНаступного ранку Оксані вдалося втекти та привести поліцію, яка звільнила Данилка й заарештувала Марічку, а лікарі врятували хлопчика, повернувши його зоряне сміхА через рік Данилко бігав з батьками по парку, сміявся до сльоз і ніколи не дізнався, що його дитяча болячка колись ледь не забрала у нього все.