Нове життя, нова родина
Соломія щасливо вийшла з лікарні вона стане матірю. Додому йшла швидко, хотіла якнайшвидше зробити чоловікові сюрприз. Він був вдома, щойно прийшов із ночної зміни. Зазвичай у такі дні Тарас спав до обіду. Але Соломія знала, що він уже прокинувся вона сама відпросилася з роботи, щоб сходити до лікаря.
Та як виявилося, сюрприз влаштував він, а не вона. Коли відчинила двері ключем, побачила в коридорі на комоді жіночу сумочку.
Що це? неприємно здивувалась вона. Чия це?
Двері у спальню відчиняти не хотілося, було страшно. Вона вже здогадувалася, і, відкривши, побачила те, що й очікувала. Незнайома жінка лежала на її місці, а поруч її Тарас. То чи від виразу обличчя Соломії, то чи від несподіванки, але жінка пролетіла повз неї й вилетіла з квартири. А чоловік неспішно підвівся й почав одягатися.
Береш свій чемодан, збираєш речі і гайда за своєю пасією, різко сказала дружина й вийшла з кімнати.
Їй було дуже погано. Так погано, що вона вперше відчула такий стан. Потім швидка, лікарня, і вердикт лікаря:
Дитину ви втратили.
Повернувшись додому після лікарні, вона зустріла тишу й безлад після сварки з чоловіком. Трохи прийшла до тями й вирішила почати все з чистого аркуша. Спочатку розлучення. Тарас після того випадку не зявлявся. Зустрілися лише в суді. Він дивився провинувато, але мовчав.
Дні змінювалися місяцями. Минуло вже півтора роки після розлучення. На чоловіків вона не дивилася й відкидала їхні залицяння, хоч їй було лише двадцять сім. Навіть колеги на роботі казали:
Соломіє, чого ти як нежива? Життя ж триває. Ну трапилось нещастя, але попереду ще ціле життя.
Не знаю, ніби щось у мені зламалося. Не відчуваю радості, зізнавалася вона.
Та подивися на Олега, радили подруги. Думаєш, він випадково тебе чекає після роботи й підвозить додому? Хороший хлопець, придивись.
Соломія справді придивилася. Навіть сходили разом у кафе, погуляли. Незабаром вона відчула, що Олег готовий говорити про одруження, і одного дня він запропонував:
Давай одружимося, Соломіє. Тоді мені не доведеться тебе провожати ми будемо разом повертатися додому.
Після весілля так і сталося. Разом на роботу, разом додому. Вечеряли, інколи гуляли, дивилися телевізор. Соломія мріяла про одне стати матірю. Але в них із Олегом нічого не виходило. Час минав, а вагітність не наставала.
Одного разу вона з колегами їздила до дитячого будинку їхня фірма була спонсором, везели допомогу. Тоді вона помітила дівчинку років чотирьох сумний погляд не давав їй спокою.
Олеже, давай візьмемо дитину з дитбудинку. Якщо своя не виходить… Ти ж не бачив, які в них очі. Дивляться на кожного з надією, сказала вона чоловікові.
Соломіє, всіх не забереш, їх багато, відповів він.
Хоч би одну дитину зробити щасливою це вже щастя, наполягала вона.
Ти справді цього хочеш?
Так. Мені сподобалась дівчинка, її звуть Марічка. Така гарненька й сумна.
Олег, звісно, здивувався раніше вони не говорили про дітей. Хоч і хотів рідну дитину, але погодився.
Марічка з народження виросла в дитбудинку від неї відмовилася мати. Їй йшов пятий рік. Соломія розмовляла з директоркою, Наталією Олегівною.
Я хочу усиновити Марічку. Скажіть, що для цього потрібно?
У вас немає своїх дітей?
Поки що ні, і вона розповіла свою історію.
Але ж може й своя народиться. І якщо ви думаєте, що усиновлення допоможе забути втрату це помилка. Ви повинні дати Марічці родину, а не шукати заміну. Подумайте ще, порадьтеся з чоловіком.
Пішовши, Соломія знову побачила Марічку та сиділа на лавці, тримаючи мяку іграшку. Саме її образ стояв у думках.
Згодом Марічка стала їхньою донькою. Соломія була щаслива й вдячна Наталії Олегівні. Тепер вона дивилася на дівчинку як на рідну, а не як на заміну. Марічка теж була щаслива у неї зявилися тато й мама. Хоча їй здавалося, що мама любить її більше купувала гарні сукні, водила до садка, читала книжки ввечері.
Тато Олег же став холоднішим і до доньки, і до дружини. А одного дня раптом заявив:
Соломіє, мені здається, ми помилилися, взявши дівчинку. Я не можу до неї звикнути. Хочу свою дитину. Давай повернемо її назад.
Для Соломії це було як грім серед ясного неба. Вона сподівалася на свою дитину, але Марічку вже полюбила. Навіть думала запропонувати взяти ще одну.
Олеже, дитина не річ, щоб брати й повертати. Вона така ж людина, як і ти. Я ніколи на це не погоджуся. Марічка наша донька.
Твоя, а не наша. Я не вважаю її своєІ коли через рік Соломія знову побачила свою колишню любов Тараса біля під’їзду, вона зрозуміла, що саме він і є тим, хто допоможе їй усунути всі перешкоди на шляху до повного щастя.