Крапля води падала зі змішувача точно в центр пригорілої яєчні тик-тик-тик.
Олена завмерла біля раковини, стискаючи в руці губку.
Вчорашня сковорідка дивилася на неї докірливо, обрамлена жовтими плямами та крихтами хліба.
Поруч стояла тарілка з розмазаним маслом, чашка з кавовим обідком, ніж, липкий від варення.
Андрій вже поїхав на роботу у своїй поношеній «девятці», залишивши після сніданку звичний натюрморт.
Усе це терпляче чекало на її руки, як чекало щоранку останні три роки.
«Знову», подумала Олена й автоматично відкрила кран.
Гаряча вода зашипіла, збиваючи піну на дні сковорідки.
Вона намочила губку, видавила на неї краплю мийного засобу й взялася до роботи.
Три місяці тому вона вперше попросила Андрія допомогти з посудом.
Він тоді здивовано підніс брови, ніби вона запропонувала йому розписати стелю Сикстинської капели.
Лесь, та це дрібниці, сказав він, не відриваючись від телевізора, де йшов футбол. Пять хвилин і готово.
Пять хвилин. Щодня. Вранці й ввечері. Олена терла губку, міркуючи: за рік ці «дрібниці» перетворюються на тридцять годин. Цілий робочий тиждень над раковиною.
Сковорідка піддавалася не одразу. Пригорілий жир вимагав зусиль, шкребка, терпіння.
Жовток вївся у тефлонове покриття, залишивши жовті сліди. Вона терла уперті плями й згадувала вчорашній вечір: як Андрій розвалився на дивані з телефоном, гортаючи соцмережі, поки вона сама розбирала наслідки їхньої спільної вечері.
Андрію, обережно покликала вона, намагаючись не звучати докірливо, може, сам помиєш свою тарілку?
Він не відірвався від екрана. Великий палець механічно гортав стрічку обличчя, котики, меми.
Зараз… промовив розсіяно. Ти ж бачиш, який у мене день був.
День. У нього завжди був «якийсь день». Проекти горіли, клієнти дзвонили, начальство вимагало звіти.
А у неї що відпустка? Курорт? Олена теж працювала хоч і в маленькій бухгалтерії, хоч і не за такі гроші, але вісім годин на день, як усі люди.
Вона поставила чисту сковорідку на сушарку й взялася за чашку. Кавова гуща розмокла, перетворившись на коричневу кашу.
Вона терла порцеляну жорсткою стороною губки, роздумуючи, чому її так бентежить ця дрібниця.
Справа була не у посуді десять хвилин роботи. А у тому, що Андрій просто не помічав її праці.
Для нього брудні тарілки зникали самі собою, а чисті зявлялися у шафі, ніби за чарівним дотиком.
Як білизна в пральній машині ставала випрасуваними сорочками.
Як продукти у холодильнику перетворювалися на гарячу вечерю.
Як пил зникав із меблів, а підлога ставала чистою без швабри.
У його світогляді домашні справи існували як даність як електрика у розетці чи вода з крана.
Натиснув вимикач є світло. Відкрив кран тече вода. Прийшов додому чисто, пахне смачним, усе на місці.
Мені потрібна допомога, сказала вона через тиждень, коли він залишив у раковині не тарілку, а цілий казанок від борщу.
Трьохлітрову емальовану каструлю із присохлими до стінок шматочками.
Андрій відірвався від ноутбука. На обличчі щира плутанина.
Та що тут такого? Хвилинна справа! У мене горить проект, а ти через якусь каструлю…
Хвилинна справа. Вона дивилася на нього і розуміла: він справді не бачив проблеми.
Не прикидався. Йому дійсно здавалося, що це займає хвилину.
Тієї ночі, лежачи у ліжку під його рівне дихання, Олена обдумувала їхню розмову.
«А що, якщо я просто… перестану?»
Вранці вона зварила собі каву у турці, підсмажила тост, поснідала і пішла на роботу, не торкнувшись раковини.
Андрієва чашка залишилася на столі поруч із тарілкою, прикрашеною крихтами та масляними смугами.
До вечора чашок у раковині стало дві.
На третій день стопка брудної посуду зростала, як сталагміт.
Андрій рився у шафах, витягуючи схований посуд. Виявилося, його було набагато більше, ніж вона думала.
На четвертий день він почав економити. Одну чашку використовував і для кави, і для чаю. Тарілку після сніданку промивав і ховав назад.
На пятий день він дістав із шафи гранчастий стакан радянську реліквію від бабусі.
Потім обережно вийняв тарілку з весільного сервізу тієї самої «Мадонни» з золотою облямівкою.
Він тримався молодцем ні слова докору. Лише погляд інколи затримувався на переповненій раковині.
На шостий день до посуду додалися сковорідки.
На сьомий кухня перетворилася на музей недбальства.
Купи тарілок, каструль, ложок розповзлися по столу, підвіконню, навіть на табуретці опинилася миска.
Повітря проймало кислуватий запах прокислого молока. Біля вікна дзвеніла перша муха.
Андрій ходиВони стояли перед чистою кухнею, дихаючи важко, як після бою, але в очах у кожного був спокій нарешті, на цій війні миття посуду вони знайшли свій мир.