**Щоденник**
Сьогодні я з нетерпінням чекала кінця робочого дня. Уявлення, як вийду з офісу, а там мене зустріне коханий чоловік, і ми поїдемо до улюбленої кавярні, зігрівало серце. Саме там ми пять років тому вперше побачили одне одного.
Я швидко вискочила з будівлі й одразу побачила Богдана біля машини. Він посміхався.
Привіт, Бодю! обняла його, а він поцілував у щоку.
Ну що, поїхали до нашої кавярні? промовив він, і я щасливо засміялась. Так хотілося дізнатися, що він мені приготував.
Ми посиділи трохи, але нічого не сталося. Тоді Богдан запропонував:
Гаразд, їдемо додому. Там твій подарунок.
Який? Чому не взяв із собою? здивувалась я.
Скоро побачиш, загадково відповів він.
Підїхавши до дому, ми вийшли з авто. Богдан підійшов до якоїсь машини, натиснув на сигналку, і вона відчинилася.
Ось, кохана. Тепер це твоє.
Я завмерла. Машину? Ніколи не думала, що отримаю такий подарунок! Кинулася йому на шию:
Бодю, дякую! Ти найкращий чоловік у світі. Я тебе так люблю!
Він дійсно був чудовим. Працював багато, навіть у вихідні, щоб забезпечити нас. Ми мріяли про свій будинок за містом, а потім про дитину. Жили у моїй трикімнатній квартирі, яку дістала від бабусі.
Кохана, тепер це твоя машина. Я знав, як ти про неї мріяла.
Вдома ми відсвяткували пяту річницю й новий авто. У кавярні не могли випити Богдан був за кермом.
Наступного дня я приїхала до офісу на новій червоній машині. Колеги вже чекали, щоб дізнатися, що подарував чоловік.
Бодя подарував мені авто! раділа я. Він мене розуміє без слів. Ой, дівчатка, він такий чудовий! За пять років ми навіть не сварились.
Вітаємо з таким подарунком! привітали вони.
Але не всі раділи. Серед них була Тетяна колишня однокласниця Богдана, яка завжди заздрила мені. Вона давно його любила. Дивлячись на мене, думала:
«Чому одним усе, а іншим нічого? Нічого, вона ще поплаче».
А я, наївна, не розуміла, що щастя любить тишу. Ділилася радістю, думаючи, що всі так само щирі.
Ближче до вечора Богдан подзвонив і сказав, що затримається через роботу. Я зітхнула. Нічого, він працює на наш будинок.
Попрощавшись з колегами, я вийшла і підійшла до машини.
Ну що, красуне, поїхали додому.
Заїхала в ТРЦ, купила Богдану годинники.
Він буде радий, думала я.
Завернувши подарунок, я рушила додому. Біля будинку раптом відчула удар. Вискочила на дорозі сидів чоловік, тримаючись за ногу.
Боже, це я вас збила? Давайте я вас до лікарні відвезу!
Не треба, відмовився він. Мабуть, лише синця.
Я запропонувала йому зайти до нас. Піднявшись, перевязала ногу, постійно вибачаючись.
Та годі, посміхнувся він. Як вас звати?
Маріанна.
А я Ігор.
Його погляд був занадто відвертим. Трохи посидівши, він підвівся. Я запропонувала підвезти, але він відмовився. Раптом Ігор зупинився біля фото нас із Богданом.
Ви його знаєте? Це ваш брат?
Ви з ним знайомі? здивувалась я.
Авжеж. Він чоловік моєї сестри. Працьовитий дуже, все на будинок заробляє.
Мені стало погано. Я не памятаю, як він пішов.
«Невже Богдан живе подвійним життям?»
Коли він повернувся, я вдавала, що сплю. Не хотіла бачити його.
На роботі колеги теж мовчали, бачили, що щось не так.
«Де він зараз? На роботі чи в іншої жінки?»
А Ігор тепер постійно траплявся на моєму шляху.
Це вже доля, Маріанно, казав він.
Одного разу в кавярні я розповіла йому правду.
Богдан мій чоловік.
То він дві сімї має?! Моя сестра вагітна від нього! скрикнув Ігор. Винен йому розповісти!
Я вирішила зібрати речі Богдана й виставити за двері. Але раптом подзвонили з його роботи.
Маріанно, Богдана відвезли до лікарні. Травма на обєкті.
Він був без свідомості, з розбитою головою. Його колега Степан розповів, що вони без вихідних працювали.
Він справді багато працював? запитала я.
Ви ж знаєте, як він мріяв про будинок.
А ви не чули про його іншу сімю?
Які дурниці? Він тільки про тебе й говорить!
Тоді я розповіла про Ігора. Степан запропонував звернутися до поліції.
Виявилося, Ігор недавно вийшЗгодом виявилося, що Ігор брат Тетяни, яка допомагала йому підставити Богдана, але тепер, коли правда розкрилася, наше щастя стало справді повним.