Прощання
Ніч, глуха та темна, відступала, наближаючи неминуче розставання. Світало. Оксана всю ніч просиділа біля домовини свого чоловіка, думками вертаючись до спільного життя з Миколою. Обидва вже похилого віку.
Микола мій прожив сімдесят шість років, міг би й більше, якби не хвороба, думала про себе Оксана, яка була на три роки молодшою.
Гарним чоловіком і батьком ти був, Миколо, вже голосно говорила вона, коли світанок розганяв темряву, і обличчя стало виразнішим, ніж у світлі свічки. Головне вірним. А спокуси перед тобою було чимало Ех, як швидко пролітає життя.
Цілу ніч спогади тривожили її душу, ніби перегортала сторінки книжки, повної сумів і радощів. Довге було їхнє життя пятдесят три роки.
Коли Микола зрозумів, що вже не підведеться, постійно говорив дружині:
Оксанко, це Господь покарає мене за гріхи, але дружина заспокоювала.
Не кари себе, Миколо. Добре життя ти прожив. Не пив, не гуляв, як інші, нас із донькою кохав. Сам не знаєш, що говориш, які в тебе гріхи? слухав він її і затихав.
На кухні метушилася донька Ганна, яка приїхала з міста сама. Чоловіка в неї не було давно розійшлися, а її донечка, Оксанчина онука, нещодавно народила другу дитину, тому й не приїхала. Ну що ж, хоч у дитинстві всі канікули проводила в бабусі.
Так і вийшло випорхнула Ганя з дому. Двоє дітей померли: один за день, другий за тиждень. Як же тривожилася тоді Оксана, як берегла доньку. Та Бог подарував їй життя.
Ще до школи Ганя заявила:
Любі мої батьки, після навчання їду до міста. Не хочу жити в селі. Розумію, що я у вас єдина й мала б доглядати вас у старості, але в місті життя цікавіше.
Та я ж не проти, одразу погодився батько, а мати піднесла до очей кінчик хустки.
Ой, доню, а як же ми тут без тебе? хотіла заплакати, але Микола суворо глянув на неї.
Ну що ти, мати, нехай донька шлях собі пробиває. Не сидіти ж їй у селі, нехай у люди вийде. Доярок і без неї вистачить.
Оксана в душі згоджувалася, але страшно було відпускати доньку саму. Виїхала Ганя, вступила до технікуму, стала товарознавцем. Потім вийшла заміж і більше не повернулася під батьківський дах.
Оксана з Миколою майже все життя прожили удвох, працювали в колгоспі, жили дружно, без скандалів. А як постаріли, то онуку на літо забирали. Але вона виросла й забула дорогу до них. У неї своє життя, хоча дідусь із бабусею сумували.
Онуку брали на сінокіс, а потім їй подобалося купатися у річці. Оксана навіть усміхнулася, згадуючи, як онука пищала, коли дідусь заносив її у воду й пускав, навчив плавати
Мам, що ти? тихо підійшла Ганя.
Так, спогади. Посидь зі мною, попрощаємося з батьком у тиші, поки люди не зійшлися. Прийдуть сусіди, не дадуть толком проститися. Поважали Миколу, нікому зла не робив, лише добре. Усі прийдуть.
Ганя сіла поруч із матірю, пригорнулася й обняла її.
Як добре, доню, що ти дуже схожа на батька. З часом його риси стиратимуться з памяті, а тут ти перед моїми очима Дуже на нього схожа, сумно говорила Оксана, коливаючись.
Мам, а як ви з татом познайомилися? Ніколи про це не розмовляли.
Ну, Галю, познайомилися ми дивно. Він просто до мене прилип, як побачив у обласному центрі так і лип все життя
Як так? Що ти там робила?
Працювала на фермі, була передовиком. Мене й послали на зїзд, навіть грамоту дали й наручний годинник. Ні в кого в селі дівчат такого не було а мені вручили! Радість була Водили нас на екскурсію, зібралися жінки з усієї області, були й чоловіки, але мало.
Після екскурсії повели в їдальню, там і зустріла твого батька. Сиділи за сусідніми столами, а він не зводив з мене очей аж ніяково стало. Високий, статний, тільки одягнений бідненько. Сорочка не випрана, все засмічене. Зразу ж зрозуміла нема жіночої руки. Мені й цікаво стало. Тоді у селі молодих хлопців мало хто лишався хто в армію йшов, хто до міста, а назад не поверталися
Оксана важко зітхнула, здавалося, переживаючи ту мить наново. Коли виходила з їдальні, почула біля себе чоловічий голос:
Візьми мене з собою. Микола я. А ти?
Оксана, відповіла суворо. Ти ж навіть не знаєш, в якій глушині я живу, а ти міський. Невже проміняєш місто на село?
Поеду. А що мені, холостякові? Поеду, Оксанко, і з того часу так і кликав її.
Обіцяв бути добрим чоловіком і став ним.
Приїхав до села, одразу прийшов до неї й прямо батькам заявив:
Доброго здоровя. Прошу руки вашої доньки. Пробачте, що так відразу, але в мене нема ні хати, ні дворуНазавжди заповнив він її серце, а тепер лишився в ньому, мов та тепла зоря, що світить навіть у найглибшій темряві.