**Сир маминої подруги**
Ніхто вже й не памятає, звідки у нас взялася тітка Оля мамина подруга. Мені здавалося, що вона була завжди як темрява, таргани та Олег Винник. Тато вважав її агентом тіньового уряду, закинутим до звичайних людей для соціальних експериментів. Дід був упевнений, що тітка Оля пятий вершник Апокаліпсису, вигнаний із команди за надмірне завзяття. Навіть мама не могла чітко пояснити, як вони познайомилися. Тітка Оля була немов той таємничий ключ на звязці: незрозуміло, навіщо він потрібен, але викинути страшно.
У тітки Олі не було ні чоловіка, ні дітей, зате вдосталь було вільного часу. Такі жінки небезпечніші за епідемію. Залий її ноги бетоном, кинь на дно моря вона й там влаштує такий гвалт, що вся морська живність відростить ноги, тільки щоб втекти на сушу.
Що до комерційної жилки, то у тітки Олі вона перетворювалася на тромб. Щороку вона засуджувала нас на черговий свій «проект», і втекти від нього було неможливо навіть за кордон. У тітки Олі був закордонний паспорт, мультивіза, вона розмовляла вільно трьома мовами, але жодною з них не розуміла слово «ні».
Колись тітка Оля торгувала кубинською косметикою, від якої в мами виросли шовковисті вуса й розвинулася стійка залежність. Потім вона вязала чоловічу білизну з синтетичного мериносу тут уже страждав тато. Вона обіцяла йому «кріпку чоловічу силу» і вимагала зворотного звязку через місяць носіння. Тато дав його вже через три дні. Говорять, того вечора йому зателефонував Потап і попросив автограф.
Дідові теж діставалося. Тітка Оля продавала йому БАДи для «очищення кишківника й нормалізації тиску». Діда потім тиждень показували у новинах, а ще місяць у «Прогнозі погоди», варто було йому вийти на вулицю.
Було в тітки Олі багато ідей: мило ручної роботи з екстрактом борщівника, корисні солодощі з коріандру та будяків, вироби з вугря. Вона могла годинами розповідати про користь та красу своїх продуктів, доки людина не починала еволюціонувати у зворотному напрямку й не ставала на чотири точки. Коли віра в Бога, науку й здоровый глузд остаточно відступала, комерсантка пропонувала знижку. І жертва здавалася. Нам, як «близьким друзям» тітки Олі, «пощастило» найбільше: ми отримували безкоштовні зразки.
А місяць тому тітка Оля почала робити домашній сир і приносити його до нас у всіх можливих агрегатних станах. Запах був неможливий. Гадаю, наша квартира ще років десять не буде придатною ні для продажу, ні для оренди як, власне, і весь підїзд. Тільки дід радіТепер тітка Оля з легендою про свій сир стала популярною навіть у сусідньому селі, а ми зрозуміли, що її чоловік-кухар справжній герой, який рятує світ від її геніальних, але смертельних ідей.