Невгамовна
Оксана змалку мріяла стати лікарем. Жила з батьками в невеличкому селі, до школи бігала аж три кілометри у сусіднє село. Там була і школа, і лікарня, і пошта, і навіть три крамниці.
Школа була новою та просторою, дівчинка навчалася з задоволенням, усе їй давалося легко, закінчувала пятий клас.
Оксанко, вставай, що це ти вилежуєшся? гучно промовила мати, заходячи в хату з відерцем свіжого молока, щойно подоївши корову. Проспала школу, я ж тебе будила, коли йшла до хліва.
Ой, мамо, точно! схопилася Оксана й за дві хвилини вмилася, одяглася, схопила портфель і вискочила з хати без сніданку. Наталя ледь встигла завернути пару млинців і сунути їй у руки.
Бігти до школи три кілометри це не жарти. Вона бігла, рахуючи телеграфні стовпи, бігла сама усі діти вже пішли. Втомившись, йшла повільніше, а потім знову прискорювала крок.
Спізнюся, напевно… хвилювалася вона.
У школу влетіла разом із дзвінком, швидко піднялася на другий поверх і зайшла до класу. ЛегВасилина встигла сісти за парту, коли у клас увійшла вчителька Ганна Сергіївна, її улюблена вчителька з української мови.