Любовь, що пройшла крізь роки
У село приїхала нова родина. Саме тоді добудували нову школу. Старий директор пішов на пенсію, а новим став Роман Іванович із дружиною вчителькою математики та донькою Соломією, якій було пятнадцять.
Соломія була зовсім не такою, як місцеві дівчата через це всі хлопці звертали на неї увагу, а дівчата злилися. Приїжджа завжди ходила охайна, з туго заплетеною кіскою, в чистому взутті. Навіть після осіннього дощу, коли дороги розмокали, вона знаходила спосіб вимити черевики в калюжі, перш ніж зайти до школи.
Оце Соломії більше нічим зайнятися, як у багнюці плескатися! сміялися над нею дівчата, що ходили в брудному. Але незабаром і вони почали доглядати за собою.
Бо бачили хлопцям подобається чепурна Соломія.
Жив у селі Микола роботящий хлопець, високий і плечистий. Йому вже виповнилося шістнадцять, і він не вчився пішов після восьмого класу. Працював з мужиками: косив сіно, складав стоги. І так уміло, що навіть старі баби дивувалися.
До жіночої статі Микола був слабкий ще з чотирнадцяти років він знав, як підбивати дівчат. А вони й не чинили опору хлопець був гарний. А з шістнадцяти вже й під стогами кохання шукав.
Ой, Микола, як козел, бігає то за однією, то за другою, казали про нього селяни, а він лише посміхався.
Але все змінилося, коли він вперше побачив Соломію. Вона йшла з матірю до крамниці після приїзду така чепурненька, ладненька.
Оце що за диво тут у нас зявилося? здивувався Микола і спитав у свого друга, рудого й веснянчастого Юрка.
Це новенькі, батько її шкільний директор, а це Соломія та її мати, вчителька математики.
Ось тут Микола й зник. Забув усіх дівчат, ніби й не знав їх ніколи. Ніби вперше закохався. Він навіть заплющив очі, коли побачив її настільки вона була ніжною, немов звіздою. І ледача душа Миколи здригнулася.
Він розумів, що Соломія ще дитина, і не наважувався підійти, лише спостерігав здалеку. Але в селі всі знали Микола закоханий.
Пройшла осінь, настала зима. Річка сковалася льодом, і селянські хлопці вийшли ковзатися. У всіх були прості ковзани «снігурки», що привязували до валянок. Дівчата на льоду не бували.
Але сталося диво. На річку вийшла Соломія у ковзанах на черевиках, гарних, як і сама. І як вона ковзалася! Усі завмерли, діти з берега дивилися, як вона виводить фігури: кружляє, розтинає лід то одною ногою, то другою.
Та ну, Соломія видає! дивувалися старші хлопці, а малі роззявили рота.
Микола не бачив, як вона вийшла на лід. Він повертався з роботи, коли раптом почув крики:
Рятуйте! Рятуйте!
Ще не розуміючи, що відбувається, він кинувся до річки.
Біля протилежного берега, де бив джерельний ключ і лід був слабший, хтось тонув.
Соломія! гукали діти.
Микола не роздумував. Скинув кожуха, підповз до пролому й побачив її очі, повні жаху. Вона трималася, ламаючи лід руками, але сили вже закінчувалися.
Аби палицю знайти… пронеслося в голові, і він зірвав з себе ремінь, кинувши один кінець дівчині.
Вона вхопилася, а Микола з усієї сили потягнув і витягнув її. Доніс до середини річки, а потім, взявши на руки, до її хати.
* * *
У селі вже всі знали про порятунок. Чутки розносилися, зростаючи новими подробицями. Але як би там не було, увечері до Миколи прийшла мати Соломії:
Миколочку, дякую тобі… промовила вона, ставлячи на стіл горщик меду. Соломія просила, щоб ти до нас зайшов. Лежить із температурою.
Микола пішов разом із нею. Соломія лежала у ліжку, побачивши його, слабо посміхнулася й простягнула гарячу руку.
Дякую… Якби не ти… її очі заповнилися слізьми, а він обережно стер їх пальцем.
Він почав приходити кожного вечора удень працював. Вони сиділи у її маленькій кімнатці й говорили. Точніше, більше говорила Соломія, а він слухав, не наслухаючись її голосу.
Ось їй виповнилося шістнадцять. Вони гуляли, трималися за руки, і одного разу Микола вперше поцілував її.
А коли йому виповнилося вісімнадцять пішов у армію. Прощалися довго, вона плакала, а він заспокоював:
Час швидко мине, я повернуся. Тільки зачекай.
І вона обіцяла.
Але доля буває жорстокою. Може розвернутися так, що ніхто не здогадується. Так сталося з Миколою він потрапив у гарячу точку. Був поранений, втратив ногу. Лежав у госпіталі, нікому не писав. А Соломії тим більше.
Не повернуся я таким… Не хочу, щоб бачила мене калікою. Він стиснув кулаки. Нехай влаштовує своє життя.
Як тільки звик доМикола повернувся через кілька днів, коли йому наснилася Соломія у білій сукні, що простягла до нього руки й прошепотіла: «Моя любов, я чекала тебе все життя».
