**Маю право на кохання**
Останнім часом Марійка часто думала: «Чому мої рідні мене не розуміють?» Зараз вона почувалась щасливою, але замість підтримки чула лише плітки за спиною.
Марійці було пятдесят чотири, гарна жінка, працювала в великому колективі, де її поважали. Життя не було легким: перший шлюб із Василем виявився невдалим. Ще перед весіллям мати казала:
Доню, не виходь за нього. Подивись на його батька вічний гуляка, з хати на тиждень зникає. І Василь таким виросте.
Мамо, це все наговори, відповідала Марійка. Він не такий, нам добре.
Але він
Я вагітна.
Мати аж руки сплеснула:
Ой лишенько, от халепа!
Весілля було скромним. Народився син Тарасик. Василь не знаходив спільної мови з тещею, сварився, а потім і зовсім почав запізнюватися. Незабаром Марійка дізналася, що у нього є інша старша за нього на десять років. Розлучилася й довго не могла очутитися.
Я ж казала, зітхала мати.
Годі, мамо, досить.
Минало десять років. Одного разу колега Наталка запросила Марійку на день народження. Там вона зустріла Богдана чемного, начитаного чоловіка, старшого за неї на роки. Він був ніколи не одружений.
Давай одружимося, запропонував він через деякий час.
Вони прожили щасливі роки. Народився другий син Роман. Богдан був уважним батьком, допомагав у всьому. Але одного разу він знепритомнів. Лікарі виявили пухлину незадовго він пішов із життя.
Марійка знову залишилася сама. Але одного вечора в парку вона випадково зустріла Івана доброго, мудрого чоловіка, який також пережив втрату.
Давай жити разом, запропонував він.
Марійка погодилася, але коли розповіла синові, невістка Олена вибухнула:
Та вам же вже пятдесят! Яка ще любов?!
Оленко, любов не має віку, спокійно відповіла Марійка. Я ще не стара, і маю право на щастя.
На реєстрацію прийшов лише Тарас. Але Марійку це не засмутило. Вона була щаслива адже знайшла кохання знову.