Колись давно, у сніжну зиму, народилася дівчинка. Батько, молодість якого була ще свіжа у серці, називав її Оксаною, бо в день її народження з неба сипалися білі, як пух, сніжинки.
Такі ж легкі та ніжні, як моя донечка, думав Андрій, їдучи до пологового будинку, де чекала на нього дружина Галина з новонародженою.
Галині теж сподобалося ім’я, і дочка вийшла на неї світленька, з очима, як небо перед дощем.
Оксана росла в теплі батьківської любові. Мати й батько души не чали у своїй Сніжинці, як часто називав її тато. Хоча сусідка баба Параска, що мешкала напроти, все ще кликала її малечею.
Я вже не мала, заперечувала дівчинка, а баба лише посміхалася.
Одного вечора Оксана довго не могла заснути. Лежала тихо у ліжку й слухала, про що говорять батьки. Вони обговорювали майбутню дитину всі знали, що народиться хлопчик. Вона вже вирішила, що назве його Миколкою, бо у садочку був добрий хлопчик Коля, і всі його хвалили.
Батьки говорили про якесь кесарево.
Чув, що після такого діти інколи відстають у розвитку, шепотів Андрій. І тобі доведеться лягати раніше. З ким залишимо Оксану?
Не варто заздалегідь турбуватися, відповіла Галина.
Дівчинка не зрозуміла, що таке кесарево, але сон зміцнів, і вона заснула.
Через кілька днів вона знову підслухала їхню розмову тепер вони вибирали подарунок на її день народження.
Купимо золоті сережки, пропонувала мати. Вже й вушка прокололи.
Не рано так дорожити? вагався батько.
Вона стане старшою сестрою, треба показати, що вона важлива, наполягала Галина.
Оксана зраділа і швидко заснула.
Напередодні свяга вона змогла заснути одразу завтра ж день народження! Але радість була недовгою.
З днем народження, донечко, привітала мати, тримаючи синю коробочку.
Тато стояв поруч і посміхався. Але раптом мати скривилася від болю.
Андрію, швидше за машину! Треба їхати до лікарні. Забіжи до баби Параски Оксана залишиться з нею.
Дівчинці стало прикро її свято, а її відправляють до сусідки. Вона вирішила, що не піде, нехай баба сама прийде.
Батьки поїхали. Баба Параска годувала Оксану, приходила до них, але ввечері втомилася.
Не можу бігати туди-сюди, ночуй у мене. Тато за тобою прийде.
Тато повернувся лише вранці. Змарнілий, з порожнім поглядом.
Що з Галею? злякалася баба.
Андрій мовчки кивнув.
Тату, а де Миколко?
Помер разом із мамою, ледве вимовив він.
Того дня батько, який ніколи не дозволяв доньці спати у їхньому ліжку, сам поклав її поруч. Вона лежала на місці матері, натягнувшись, як струна.
Поховання вона пам’ятала неясно. Спочатку вони поїхали до лікарні, потім вона побачила маму білу, з заплющеними очима. А Миколки із нею не було.
Після похорону вона зрозуміла, що загубила одну сережку. Їй було дуже боляче адже це був останній подарунок матері.
Минуло три місяці. Андрій не знавав спокою. Він нікому не розповідав, що в той день відмовився від сина.
Ви впевнені? допитувалася завідувачка пологового. У вас шок, але можна знайти вихід.
У мене шестирічна донька. Я не зможу.
Пізніше будете шкодувати.
Андрій хотів дати хабаря, але боявся. Коли він уже виходив, його наздогнала медсестра.
Я знаю про вашого сина.
Очі його спалилися надією.
Тієї ж ночі одна жінка втратила дитину. Їй віддали вашого хлопчика.
А ім’я?
Не знаю. Лише те, що її звуть Оксана.
Він подарував медсестрі кілька купюр і вийшов.
Гуляючи містом, він побачив ювелірний магазин.
«Треба купити Оксані сережку. Вона носить одну на шнурочку не розлучається.»
Всередині він побачив молоду жінку, яка здавала в ломбард сережку.
Вибачте, моя донька втратила таку саму.
Жінка обернулася.
Я знайшла її біля лікарні.
Візьміть гроші.
Вона була здивована, але взяла.
Дякую. Мій Миколко чекає вдома.
Миколко?
Так посоветували в пологовому.
У Андрія все склалося.
Оксано, ми з донькою живемо вдвох. Хочете переїхати до нас?
Вони забрали хлопчика, повернули дівчинці сережку.
Пізніше тести підтвердили це був його син.
Через рік вони одружилися.
Тепер у мене дві сніжинки, сміявся Андрій.
Оксана вважала, що це мати з небес послала їй нову родину.
А згодом дівчинка пішла у перший клас з косами та бантами, з квітами в руках.
Малий Миколко вже топотів ніжками і зустрічав тата з роботи.
Вони були щасливі.