**Спокійний**
Після розлучення з чоловіком і поділу квартири Марічці довелося переїхати майже на околицю міста. Дісталася їй двокімнатна, яка, схоже, ніколи не знала ремонту. Принаймні, так здавалося спочатку. Та вона була з тих жінок, яких не злякаєш загартувалася під час шлюбу з чоловіком-тираном.
Перед купівлею переглянула безліч варіантів, але всі коштували забагато. Ця ж вийшла в саме річ.
Бабуся тут жила, пояснила молода дівчина-агент. Родичі забрали її до себе дуже хвора. Вирішили продати. Далекувато, мене не влаштовує. Тато обіцяв допомогти грошима, щоб купити щось ближче до них.
Марічка слухала, а дівчина продовжувала:
Розумію, що без ремонту, але як знаєте. Ціна погоджувана.
Так вона й придбала цю квартиру, яка буквально кричала про ремонт. Ще один плюс офіс, де працювала, був у трьох зупинках трамваем. До того ж дорога займала лише сорок хвилин.
Її колишній, Богдан, виявився справжнім тираном. Вона зрозуміла це лише через пять років після весілля, коли вже народився син. Про розлучення замислила після чергової сварки. Вона жінка домашня, господарська. У домі завжди затишок і порядок. Але коли чоловік приходив пяний, усе летіло на підлогу: тарілки, вази, речі.
Чого сидиш? Вставай, прибирай! гримів він, коли гнів трохи вгамувався.
Йому подобалося спостерігати, як вона метушиться. А квартира була не маленькою колись він викупив сусідську двокімнатну і обєднав. Марічка створила затишок, завжди дбала про чистоту, готувала із задоволенням. Але раптові спалахи люті терпіти не могла. Сподівалася, що хоча б бити не почне.
Спочатку це траплялося рідко, але з роками все частіше. Коли син вступив до університету й поїхав до Львова, вона наважилася на розлучення. Пройшла крізь багато, але нарешті залишилася сама. Дбала, щоб Богдан не дізнався, де вона купила квартиру. Грошей вистачило на житло і навіть на ремонт. Взяла відпустку, щоб все встигнути.
Зроблю сама. Сантехніка на місці, видно, що недавно міняли. Шпалери поклею, щось пофарбую. Якщо що знайду майстра. Натяжну стелю, мабуть, треба першим ділом. Вона зітхнула, дивлячись на облуплену стелю.
Майстра знайшла швидко, і за кілька днів стеля була готова. Купила шпалери, клей. Взялася за справу жваво адже робила для себе. Допомогла подруга Оля. Коли скінчили, обидві раділи.
Ну, Марічко, тепер у тебе красота! Світло, чисто, затишно. Тільки підлогу треба змінити постелити ламінат, світлий. Мій Дмитро добре це робить. Сам вдома клав, вийшло чудово. І тобі дешевше обійдеться.
Точно, Олю, але спершу батареї пофарбувати. Не подобаються зроблю під колір шпалер.
Добре, я піду. Поговорю з чоловіком. Новосілля відсвяткуємо, коли все буде готово, сміялася подруга.
Поруч був невеликий магазин будматеріалів. Туди Марічка й не зазирала, але фарбу можна було купити й там. У магазині панували півтемрява.
На електриці, мабуть, економлять, подумала вона.
За прилавком, схилившись над банкою, стояв продавець і мляво перемішував.
Добрий день, привіталася Марічка.
Він підвів голову, і вона завмерла. Перед нею стояв чоловік зі світлим волоссям і блакитними очима, нагадуючи актора. Навіть у погано освітленому приміщенні вона розгледіла його добре і згадала свої думки перед візитом сюди. Вона ж думала: чим її може здивувати околиця? А тут, виявляється
Добрий день. Що потрібно? спитав він.
Фарба У вас є кольору слонової кістки?
Яка саме? Емаль, олійна?
Ой, не знаю.
Він запросив до стелажа, показуючи різні банки й пояснюючи:
Ось ця для дерева, цією добре труби фарбувати
Мені батареї треба.
Він поставив перед нею банку. Вона заплатила й вискочила. Піднімаючись до квартири, лаяла себе за те, що не наважилася заговорити з симпатичним чоловіком.
От так завжди! Вподобаю когось і враз мовчун. А ж привід був
Уже уявляла, як просить його допомогти з батареями. Але це були лише мрії. Взялася за роботу так енергійно, що до вечора все було готове.
На кухні стояла розкладачка там вона ночувала під час ремонту. Відчинила вікно навстіж.
А тут гарно ввечері. Тише, ніж у центрі, думала вона, засинаючи.
Вранці взялася за пензель, але той засох.
Значить, знову до магазину. Навіть зраділа, що побачить того продавця.
Слухаю вас, чемно сказав він.
Мабуть, не впізнав, подумала вона й раптом вимовила: Чому у вас так темно? Товар роздивитися важко.
Запитуйте розповім, спокійно відповів він.
Пензель засох.
Візьміть оліфу. Голос був рівним, без емоціВона придбала оліфу, усміхнулася йому ще раз, але вже знала ця знахідка на околиці варта більшого, ніж просто ремонт.