Невпорушний
Після розлучення з чоловіком і поділу квартири Олені довелося оселитися майже на околиці міста. Дісталася їй двокімнатна квартира, яка, здавалося, ніколи не бачила ремонту. Принаймні, таке перше враження склалося. Та Олена була з тих жінок, яких нічим не злякаєш загартувалася під час життя з чоловіком-тираном.
Перед тим як придбати цю квартиру, вона обдивила чимало варіантів, але всі були занадто дорогими. А ця якраз.
Бабуся наша тут жила, пояснила молода дівчина, що показувала житло. Відвезли її до себе, важко захворіла, а квартиру вирішили продати. Далековато, мені не підходить. Та й тато обіцяв додати грошей, щоб я купила щось ближче до них.
Олена мовчки слухала, а дівчина додала:
Розумію, що без ремонту, але як знаєте. Ціна договірна.
Так і придбала Олена цю квартиру, яка нудилася від потреби в ремонті. Ще один плюс робота була за три зупинки на трамваї. До того ж вона витрачала на дорогу лише сорок хвилин.
Її колишній чоловік, Тарас, справжній тиран. Вона зрозуміла це лише через пять років після весілля, коли вже народився син. Про розлучення задумалася після чергової сварки. Олена жінка домашня, господарська. У хаті завжди затишок і порядок, але коли Тарас приходив пяний, усе летіло: тарілки, вази, речі.
Чого сидиш? Вставай, прибирай! гарчав він, коли гнів трохи вщухав.
Йому подобалося дивитися, як Олена метушиться по хаті. А хата була не маленькою колись він викупив сусідню двокімнатну і зробив одну велику. Вона дбала про затишок, готувала з любовю, але цих спалахів люті вже не витримувала. Боялася, що рано чи пізно він підніме на неї руку.
Спочатку це траплялося рідко, потім усе частіше. Коли син вступив до університету й поїхав до Львова, вона наважилася на розлучення. Пройшла крізь багато, але нарешті залишилася сама. Навмисне приховувала від Тараса, де купила квартиру. Грошей вистачило і на житло, і на ремонт. Взяла відпустку, щоб усе зробити.
Обої переклею, дещо пофарбую, думала вона. Можливо, знайду майстра по оголошенню. Та ще стелю натяжну треба зробити.
Майстер знайшовся швидко, і стеля була готова за кілька днів. Купила шпалери, клей і взялася за справу. Допомогла подруга Галя. Після роботи обидві здивувалися вийшло дуже гарно.
Оленко, яка краса! Світло, чисто, затишно. Тільки підлогу треба замінити світлий ламінат би пасував. Скажу своєму Василеві, він це вміє. Нам дешевше вийде, сам купить й привезе.
Точно, Галю! Але спочатку я пофарбую батареї не подобаються.
Гаразд, я піду. Потім святкуватимемо новосілля, коли все буде готово.
Поблизу був невеликий магазин будматеріалів. Олена зайшла туди купити фарбу. Всередині було напівтемно.
На освітленні економлять? подумала вона.
За прилавком продавець стояв, поринаючи ложку в якійсь банці.
Добрий день, привіталася Олена.
Він підняв голову і вона завмерла. Перед нею був чоловік із світлим волоссям та блакитними очима, начебто з кіно. Навіть у темряві його було добре видно. Спочатку вона думала, що такого гарного можна знайти тільки в центрі, а виявилося
Добрий день, відповів він. Чим можу допомогти?
Фарба є кольору слонової кістки?
Яка саме? Емаль, масляна?
Ой, не знаю
Він запросив її до стелажа, показуючи різні банки.
Ця для дерева, цією добре труби фарбувати
Мені батареї треба, зізналася Олена.
Він дав їй банку, вона розрахувалася й вибігла. Піднімаючись додому, лаяла себе за те, що не наважилася завязати розмову.
Так завжди. Як тільки хтось подобається, одразу тремчу. А можна було попросити допомогти з батареями
Прийшла додому й так активно взялася за роботу, що до вечора усе було готове. Спати лігла на розкладашці у кухні, де стояло відкрите вікно.
Тут спокійно, не так, як у центрі, думала вона, засинаючи.
Вранці кисть виявилася засохлою.
Значить, знову до магазину.
Продавець був на місці.
Слухаю вас, промовив він.
Не впізнав подумала Олена. Чому у вас так темно? Важко роздивитися товар.
Питайте, я все поясню.
Кисть засохла.
Візьміть оліфу, спокійно відповів він.
Вона купила й вийшла. Його ввічливість була холодною, але Олена не засмутилася.
Нічого, ти мене ще мало знаєш. Але я тобі сподобалася.
Вже знала, що ще не раз зайде до цього магазину. Навіть не думала, що він може бути одружений. Їй здавалося він вільний, хоч виглядав на сорок з гаком, як і вона.
На третій день вона знову прийшла.
Добрий день! Мабуть, я вже постійний клієнт, поспішно пожартувала.
Слухаю вас.
Дві лампочки по сто, сказала вона. Настрій зник Вона вже збиралася вийти, коли раптом почула його голос: “Зачекайте… може, вип’ємо кави?” і в цю мить Олена зрозуміла, що щасливі спогади тільки починаються.