Щастя дочки дорожче
Оксана Іванівна живе сама й постійно скаржиться сусідам на невдячну доньку та онучку, що кинули її на самоті.
Я їм присвятила все життя, а вони, найрідніші жорстокі й байдужі, не оцінили цього й покинули мене на поталу долі.
Оксана Іванівна ще досить міцна жінка літнього віку нарікає на рідних, але не згадує, що донька Марія щомісяця дає їй гроші, а онучка Соломія не раз намагалася примиритися з бабусею. Та та ставила умову помириться лише тоді, коли Соломія розлучиться з чоловіком. Соломія кожного разу гірко зітхала й йшла геть.
У Соломії тепер своя родина вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у матері Тараса, але мріють про власну оселю в іпотеку, тим більше чекають на поповнення.
Як вона вийшла за Тараса це окрема історія. Скільки довелося витерпіти від Оксани Іванівни!
Одного вечора Соломія прийшла додому й радісно з порогу оголосила:
Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! їй було дев’ятнадцять, усе життя попереду, вона сміялася, переповнена щастям.
Бабуся повільно підвела на неї очі чи не почулося? А мати Марія опустила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.
Мам, бабусю, ви що, не почули? Я ж виходжу заміж!
Не буде цього! різко відрізала Оксана Іванівна. У онучки одразу зник настрій.
Як це «не буде»? Мам Соломія на мить замовкла. Я думала, ви порадієте, а тут якась нерозуміха
Ти, мабуть, вагітна? суворо спитала бабуся.
Ні, з чого ви взяли? Коли дівчина виходить заміж, то обовязково вагітна?
Марія сиділа мовчки, уникаючи погляду доньки.
Ну й слава Богу. Забудь про шлюб до закінчення університету. Сідай вечеряти.
Не хочу, ми з Тарасом їли піцу. Онучка була спантеличена. Вона сподівалася на підтримку, а тут таке.
Мам, чому ти мовчиш?
Марія ніби прокинулася й, нахмурившись, глянула на доньку. Потім кинула боязкий погляд на бабусю й, важко зітхнувши, відповіла:
Соломійко, бабуся права. Рано тобі заміж, треба університет закінчити. Та й зараз не модно так рано виходити.
Мам, мені байдуже на моду! Ми з Тарасом кохаємо одне одного, ми одружимося, а університет закінчимо не хвилюйтеся. І вийду заміж, що б ви там не казали. Ми вже вирішили.
Бабуся не витримала й злісно кинула Марії:
Ну що, діждалася? Яблучко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька збирається заміж за такого ж голодранця, як і ти колись. Добре, що я вчасно спинила
Соломія не розуміла. Батька свого вона не знала й ніколи не бачила. Вона подивилася на матір та опустила голову.
Бабусю, мама збиралася заміж? За мого батька?
А за кого ж там було виходити? Такий же студент-голодранець. Так, я заборонМарія раптом підвела голову, усміхнулась і сказала: “Знаєш, Соломійко, виходь за Тараса твоє щастя для мене найважливіше, і я не дозволю, щоб хтось, навіть бабуся, тобі його зруйнував”.
