Не випробовуй долю
З висоти свого життєвого досвіду Оксана зрозуміла й навіть переконана, що в житті нічого не відбувається просто так. Кожна зустріч, кожне знайомство призначені згори.
“І що б там не казали про збіг чи нагоду це не так”, переконано говорить вона. “Дехто вважає, що долю можна змінити чи обдурити, але ще нікому це не вдалося. У кожного є свої скелети в шафі. Запхано далеко й глибоко, про них нікому не варто знати”, міркує іноді сама з собою Оксана. “У мене теж є, без цього нікуди. Але не хотілося б, щоб хтось дізнався”.
Дивлячись у вікно на квітучу дику яблуню, вона згадала такий самий квітучий травень. Бузок пахнув, коли Оксана з Соломією поверталися зі школи, навчалися у десятому класі. Тоді це був випускний, дівчата готувалися до іспитів. З дитинства вони нерозлучні подруги, жили поруч, вчилися в одному класі. Скільки таємниць і секретів зберігали між собою. Соломія була скромнішою й ніжнішою, її щоки завжди червоніли, як маки, була соромязливою, мабуть, тому й виглядали вони, як свіжі яблучка. Оксана жвава й смілива, завжди заступалася за подругу в будь-якій ситуації.
“Соло, ну хіба ти не можеш відповісти чи дати здачі, як слід? Тоді ніхто не чіпатиме. Не соромся, вдари раз-другий підручником по потилиці тому Петькові більше не буде привязувати твою косу до стільця”, повчала подругу Оксана.
У Соломії була довга коса, а цей Петько сидів за партою прямо позаду неї й так тихенько привязував її до спинки стільця, що вона навіть не помічала. Коли Соломія вставала, мимоволі плюхалася назад, а клас реготав. Звісно, ніхто не здогадувався, що Петько потай був у неї закоханий ось так і виражав свої почуття. Звертав на себе увагу. Соломії він не подобався занадто хуліганистий і дрібязковий.
“Окс, не можу я його підручником вдарити, шкода Петька, хоч він і заслуговує”, відповідала Соломія.
“Дарма, наступного разу я сама з ним розберуся”, пообіцяла Оксана.
“Та годі, не звертай уваги”, скромно відповідала подруга.
Після школи подруги вступили до технікуму, вирішили стати товарознавцями. Вчилися разом, дружба лише міцнішала, хоча й Соломія стала трохи сміливішою. Оксана зустрічалася з Іванком із іншої групи, бігала на побачення, а Соломія вечорами сиділа вдома.
“Ой, Соло, давай познайомлю тебе з другом Іванка, хлопець непоганий. Правда, жартівник, анекдоти з нього так і сипляться”, сміялася Оксана. “Будемо разом гуляти, Сергій навіть питав, чи нема в мене подруги”.
“Ні, Окс, не хочу я таких знайомств. Ти ж знаєш, що хочу закохатися по-справжньому, раз і назавжди”.
“Ну і просидиш вдома, чекаючи на принца. Підем завтра з нами в кіно”, запрошувала подруга.
Але Соломія не хотіла заважати така вже її натура. І знайомитися не хотіла, вірила, що десь її доля чекає, просто ще не час.
Одного разу Соломія помітила, що подруга не в гуморі:
“У тебе щось трапилося, Окс? Якась ти сумна”.
“З Іванком посварилися навідмаш. У кіно прийшли удвох, а він побачив якихось дівчат, підбіг до них, сміється. А я стою осторонь, як ‘бідна родичка’. Минуло хвилин десять, і він згадав про мене. А потім увесь фільм крутив головою, позираючи на них. Після кіно я йому все вилила”.
“А він що?” цікавилася подруга.
“Що-що, послав мене далеко й усе лісом. Додав, що набридла. Ну й я йому відповіла так само… На цьому наша любов закінчилася. Нехай тільки спробує підійти”, злісно відповіла Оксана.
Іванко більше не підходив. Дівчина трохи сумувала, але швидко забула. Минув час, перед самим випуском подруги вирішили прогулятися парком. Тільки почалася весна, було тепло. Дівчата йшли, весело базікаючи, у Соломії в руці була книжка. Раптом повз них пройшов хлопець і ненароком зачепив її за руку книжка впала. Він миттєво нахилився, підняв її й вибачливим тоном промовив:
“Вибачте, будь ласка, я ненароком”, але, побачивши веселі очі дівчат, усміхнувся. “Ось, візьміть. Чесно, не хотів”.
“Ну добре, пробачаємо”, відповіла Оксана, а Соломія мовчала.
Хлопець був високим і привабливим, з ясними блакитними очима, трохи кучерявим чубом, що спадав на лоб. Соломія й хлопець зустрілися поглядами і одразу відчули притягання один до одного.
“Буває ж таке”, блиснуло в голові у Соломії, а він не відводив очей.
Але, опамятавшись, промовив:
“Ярослав. Але краще Славко”.
“Оксана”, швидко простягнула руку вона, “а це Соломія”.
“Дуже приємно”, відповів Славко, “а ви кудись поспішаєте?”
“Ні, просто гуляємо”, відповіла Оксана.
Славко дуже сподобався Оксані. В