Один чоловік стверджував, що він мій наречений після того, як я втратила память але реакція мого пса розкрила правду.
Після страшної аварії я прокинулася без спогадів, а поруч стояв незнайомець, який казав, що ми майже одружені. Я його не памятала, але вірила доки мій собака своєю дивною поведінкою не змусив мене засумніватися. Хто ж цей чоловік насправді?
Ніколи не думаєш, що з тобою станеться щось погане. Був звичайний вечір я їхала додому після зустрічі з подругою, слухала музику, співала, почувалася щасливою.
Але в одну мить усе змінилося. З-за рогу на повній швидкості вилетіла машина й врізалася в мене. Удар і більше я нічого не памятаю.
Я прокинулася в лікарні. Лікарі повідомили, що була у комі півтори тижні й що мені пощастило вижити після такої аварії. Але я не відчувала себе щасливою.
Часткова амнезія. Я памятала рідних, близьких друзів, свого собаку. Деякі спогади лишилися, але я забула, де працюю. Не могла згадати свою адресу, хоть памятала, як виглядає наш дім.
Але найголовніше я не памятала його. Чоловіка, який, за словами лікарів, не відходив від мого ліжка весь цей час.
Чоловіка, якого побачила, коли прокинулася. Чоловіка, який назвався моїм нареченим. Його звали Олег. Я дивилася на нього і бачила лише незнайомця.
“Чому вона не памятає мене? Родину, друзів памятає, а мене ні?” питав Олег у лікаря.
“Так буває при частковій амнезії. Пацієнт втрачає лише частину спогадів”, пояснив лікар.
“Ми разом вже півтора року. Ми заручені, планували весілля. Що мені тепер робити?” не заспокоювався Олег.
“Розкажіть їй про ваші стосунки, покажіть фотографії можливо, це допоможе повернути память”, запропонував лікар.
“Можливо? А якщо не допоможе?”
“Вона вже закохувалася в вас колись може, іще раз закохається”, сказав лікар і пішов.
Після цієї розмови Олег приходив до мене не з порожніми руками: приносив наші фото, подарунки, розповідав, як ми познайомилися, де бували, як почали жити разом. Але
“Вибач, але я нічого з цього не памятаю”, зізнавалася я.
“Нічого, ми разом подолаємо”, заспокоював він, беручи мене за руку.
Моя мама не переставала мене допитувати навіть у лікарні.
“Не вірю, що ти нічого не розповіла мені про Олега!”
“Мамо, будь ласка, я нічого не памятаю. Що тобі відповісти?”
“Олег каже, що ти хотіла сказати після його пропозиції, але сталася аварія. Не знаю, чи вірю. Ти завжди була такою потайною”, скаржилася мама.
Так минуло кілька днів: історії від Олега, нарікання від мами Доки лікарі нарешті не виписали мене.
Олег забрав мене з лікарні, і ми поїхали додому до мого, точніше, нашого будинку.
Я не могла дочекатися зустрічі з Трохимом, моїм собакою. Скучила за цим малим енергійним джерелом радості.
Коли ми підїхали, Трохим уже голосно гавкав усередині мабуть, так само схвильований, як і я.
Але щойно Олег відчинив двері, Трохим кинувся на нього, скавчачи й намагаючись вкусити.
Він був джек-расселом маленьким собакою, який ніколи так не поводився зі знайомими людьми.
“Забери його! Заспокой!” кричав Олег, відштовхуючи Трохима.
“Трохиме! До мене!” голосно сказала я. Собака не слухався. “До мене!” вже твердіше.
Трохим підбіг, махаючи хвостом, але не переставав гавкати на Олега. “Тихо, годі”, взяла я його на руки.
Він затих, але лише на мить. Як тільки я наблизилася до Олега знову скавчав, намагаючись вирватися.
“Закрий його у подвірї”, сказав Олег.
“Навіщо?”
“Бо він мене зїсть!” відповів він, ніби це було очевидно.
“Я не розумію. Ти казав, що ми живемо разом. Чому він так на тебе реагує?”
“Не знаю, він мене ніколи не любив. Поки ти була в лікарні, я з тобою, а за ним доглядала твоя мама. Можливо, він мене забув”, пояснив Олег.
Я нахмурилася, але нічого не сказала. Взяла Трохима у двір і годину з ним гралася.
Я так за ним сумувала, і він теж. Але пояснення Олега не мали сенсу адже я теж була у лікарні, але Трохим мене не забув.
Я зайшла додому і Трохим знову почав скавчати. Так голосно, що аж голова заболіла.
“Це дуже дивно”, сказала я.
“Що саме?”
“Поведінка Трохима. Він ніколи так не робив.”
“Ну, це ж собака. Їхню логіку не завжди зрозумієш”, відповів Олег.
“Де мій телефон?” раптом згадала я.
“Розбився під час аварії. Завтра куплю новий”, сказав Олег.
“Добре, бо я хочу зустрітися з Настею”, сказала я.
“Ем Не думаю, що це хороша ідея.”
“Чому?”
“Лікар сказав, що тобі потрібен спокій.”
“Він нічого такого не казав. Тобто я навіть з подругою не можу побачити