Соломія сіла на край ліжка і втомлено подивилася на акуратну пачку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона та Сашко поступово відкладали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося мрією відпочинок біля моря.
Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шум хвиль, шепіт вітру та свобода від побутових турбот усе це мало стати нагородою за роки праці, відмов та невеликих радощів, які вони собі рідко дозволяли.
«Ми заслужили цю відпустку», думала Соломія, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що тепер їм обом нарешті посміхнеться щастя. Це літо мало стати довгоочікуваним глотком свободи від нескінченної метушні.
У кімнату зайшов Сашко. Йому було десять років. Він із захопленням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Соломія вирішила купити, незважаючи на економію, щоб хоч трішки порадувати сина.
Мам, ти точно впевнена? запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на маму.
Так, сину, відповіла Соломія мяко. Там тихо, пляж майже безлюдний, і поруч є ринок із фруктами. Уявляєш, як класно буде грітися на сонечку? Море, свіже повітря, ніякої метушні
Сашко посміхнувся і кивнув, але в його очах промайнула тінь розуміння він знав, як важко мамі самостійно тягнути побут, як часто вона економить на собі, як кожна гривня в цьому конверті далася їй непросто. Ця поїздка була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані зявилося імя «Михайло».
Привіт, сестро! бадьоро пролунав голос брата. Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Соломія зітхнула. Із Михайлом у них завжди були складні стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від них.
На море з Сашком, відповіла вона обережно. Хочемо зняти кімнатку біля моря, просто відпочити.
Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Михайло. У нас дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Соломія задумалася. Михайло завжди виглядав так, ніби знає, як жити краще. Але Сашко оживився, побачивши можливість побувати у родичів.
Мам, це ж ціла дача біля моря! із надією сказав він. Поїдемо до дядька Михайла! А гроші залишимо на майбутнє.
Соломія зітхнула, трохи вагаючись, але кивнула.
Добре, відповіла вона. Ми приїдемо.
Михайло зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою та обіймами.
Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно обіймаючи Соломію. Поїхали, у нас вже стіл накритий.
Марія, дружина Михайла, стояла поруч із молодшою донькою трирічною Оленкою, яка радісно махала їм рученятами.
Оце так зустріч! голосно й радісно вигукнула Марія, кидаючись до Соломії в обійми.
Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлогим яблуком, гамак, що гойдався на вітрі. До пляжу можна було дійти пішки за пятнадцять хвилин, стежиною, вкритою польовими квітами та травою. Перші два дні Соломія та Сашко відпочивали, ніби в казці засмагали, купалися в прохолодній морській воді, їли свіжі пиріжки та суниці з грядки, слухали спів птахів і шум прибою.
Соломія дивилася на Сашка, як він бігав із Оленкою, зривав яблука та годував качок у ставку неподалік, і вперше за довгий час її серце наповнилося легкістю.
Однак на третій день ранок почався не так спокійно. Під час сніданку Михайло звернувся до Соломії:
Соломіє, ти ж вмієш готувати? Звариш на обід борщ? Бо Марія вже зовсім втомилася з Оленкою.
Соломія здивовано подивилася, але кивнула:
Звісно, без проблем.
Вечором, коли всі зібралися після вечері, брат попросив допомогти помити посуд.
Соломіє, ми так зморилися за день. Ти не проти?
Гаразд стримано відповіла вона, намагаючись не показувати здивування.
На четвертий день Сашкові дали кошик із завданням:
Бери кошик, Сашку, збирай малину. Усі люблять пиріжки.
Але я хотів на пляж пробурмотів він неохоче.
Спочатку справа, потім відпочинок, сухо відрізав Михайло.
З кожним днем доручень ставало все більше. Соломія мила підлогу, дивилася за Оленкою, поки Марія їздила в місто за покупками. Сашко полов грядки, носив відра з водою з колодязя. Спочатку вони сприймали це як допомогу, але незабаром стало зрозуміло: відпочинок перетворювався на роботу. Це було не те безтурботне літо, про яке вони мріяли.
Вечором, коли Сашко повернувся з городу з подряпаними руками, він сів на ґанок і мовчки подивився на матір.
Мам, тихо промовив він, а чому