“Все твоє залишиться з тобою”
“Другу тиждень їси без апетиту, закохалась, чи що, Оленко?” допитувалася Ганна, домробітниця.
“Так, подобається мені один хлопець, але він мене, схоже, не помічає,” зізналася Олена. “Студент, як і я, на паралельному курсі. Не знаю, що зробити, щоб він звернув на мене увагу.”
“Нічого не роби, не годиться дівчатам першими до хлопців лізти, а от у наш час”
“Ой, тітко Ганно, вже чула я, як у вас було. Але тепер все інакше,” відповіла Олена, закінчуючи снідати. “Гаразд, біжу, сьогодні на першу пару в універі спізнитися не можна викладач суворий, ще й не пустить.”
“Біжи, біжи,” перехрестила її Ганна і зачинила двері.
Олена народилася в заможній родині, з дитинства не знала відмови. А розуму її навчала тітка Ганна, старша сестра матері, яка також працювала в них у домі. Дорослі кликали її Ганнусю, а Олена тіткою Ганею.
У Ганнусі своя доля. Вийшла заміж у селі за місцевого Івана, був чоловік роботящий і добрий, але прожили вони разом лише рік загинув. Працював лісником, мабуть, утонув у болоті. Шукали довго. Так і не знайшли. Залишилася Ганна сама, навіть дитину не встигла народити.
Спершу від горя хотіла втекти до монастиря, але потім передумала.
“Яка з мене черниця? Я ще молода, можу й брехню сказати, і лихого слова вкинути.”
Так і лишилася в селі, жила з батьками.
Молодша сестра Марія вийшла заміж у місто. Їй пощастило чоловік був на пять років старший і вже обіймав хорошу посаду. Згодом вони збудували великий будинок, народилася донька Олена. Тоді й запропонувала Ганні переїхати до них.
“Ганнусю, їдь до нас, ми з чоловіком працюємо, допомагатимеш з Оленкою, готуватимеш, одним словом по дому.”
“Ой, Марічко, з радістю. Іван мій був добрим, я по ньому всі сльози виплакала, а тут ще й з туги засохну. Заміж більше не хочу сумуватиму за ним. Звісно приїду, всю роботу візьму на себе.”
Так і переїхала Ганна до сестри, називала себе домробітницею. Готувала з любовю, усім подобалася її їжа. Заміж справді не збиралася, з хати мало виходила хіба що до крамниці. У дворі саджала квіти, доглядала за кущами.
Ганнуся дуже любила Олену й вважала її своєю донькою, адже сама з нею й проводила весь час. Водила до школи, зустрічала. Жили добре у Олени були найкращі іграшки, гарні сукні. Підростаючи, вона не мала потреби прибирати чи гріти обід. Усе робила повна та мяка, як подушка, Ганнуся.
Іноді вона вчила Олену господарювати.
“Звикай до праці, Оленко,” лагідно радила вона. “Не знаєш, як життя повернеться, сьогодні добре, а завтра може бути й інакше. Насамперед навчися готувати це жінкам у пригоді. Коли вкладаєш у страву душу, то й чоловіка причаруєш. У кожної господині свої секрети.”
“І в тебе є?” запитала Олена.
“Ясна річ, є.”
Олена закохалася в Андрія, симпатичного хлопця. Думала, що він її не помічає, а він таки помічав. У університеті всі знали, хто звідки і про Олену теж знали, що вона з заможної родини. Андрій, високий і гарний хлопець, був із простої сімї, виховувався лише з матірю.
Батьки нічого не помічали, вони були зайняті, а от Ганнуся відразу зрозуміла. Олена приїхала додому радісна, підбігла до тітки Ганни й розповіла:
“Крига рушила! Сьогодні після пар ми погуляли з Андрієм, він мене морозивом частував.”
“От хитрюга, знає, що дівчата солодке люблять,” усміхнулася вона. “Ну, а що далі?”
“Будемо зустрічатися,” сміялася Олена.
“Звісно, молодість. Але покажеш мені його. Я відразу скажу, чи вартий він тебе.”
“Добре, потроху познайомлю тебе з ним,” обіцяла Олена.
Через деякий час після навчання Андрій завітав до Олени. Ганнуся нагодувала їх, уважно придивляючись до хлопця, але так, щоб він не помітив. Коли Андрій пішов, Олена, радісна, підскочила до неї:
“Ну як тобі Андрій? Гарний же?”
“Зовні так,” спокійно відповіла Ганнуся. “Але тобі не підходить. Душа в нього чорна. Як зайшов у дім, побачив наші хороми так і засяяли очі. Погляд недобрий, заздрісний. Ось тобі й казка”
“Ой, тітко Га