Оля сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона з Сашком поступово збирали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося з казки відпочинок біля моря.
Невеличкий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шепіт хвиль, вітер у волоссі й свобода від буденних клопотів все це мало стати нагородою за роки праці, відмов і маленьких радощів, які вони собі рідко дозволяли.
«Ми заслужили цей відпочинок», думала Оля, дивлячись на гроші. Вона хотіла вірити, що нарешті їх обох чекає щастя. Це літо мало стати глотком свіжого повітря, перервою від безкінечної метушні.
У кімнату зайшов Сашко. Йому було десять. Він з хвилюванням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Оля вирішила купити, незважаючи на всі економії, щоб хоча трохи зрадіти сина.
Мам, ти певна, що там гарно? запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.
Так, сину, відповіла Оля мяко. Тихо, пляж майже безлюдний, а поруч ринок із фруктами. Уяви, як добре буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, жодної метушні
Сашко усміхнувся й кивнув, але в його очах промайнула тінь розуміння він знав, як важко матері тягнути все самій, як часто вона економить на собі, як кожна гривня в цій стопці далася їй важко. Ця подорож була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані «Микола».
Привіт, сестро! голос брата звучав бадьоро. Як справи? Куди цього літа збираєшся?
Оля зітхнула. З Миколою в них завжди було непросто: він любив командувати, вважати себе розумнішим за всіх і не приховував цього.
До моря з Сашком, обережно відповіла вона. Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.
Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Микола. У нас ж дача біля моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Оля задумалась. Микола завжди поводився так, ніби знав, як треба жити. Але Сашко засяяв, побачивши можливість побувати у рідних.
Мам, це ж ціла дача біля води! з надією сказав він. Поїдемо до дядька Миколи! А гроші залишимо на потім.
Оля зітхнула, вагаючись, але кивнула.
Гаразд, відповіла вона. Ми приїдемо.
Микола зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
Ну нарешті! Скільки зим, скільки літ! гукнув він, міцно притискаючи сестру. Поїхали, у нас уже стіл накритий.
Марія, дружина Миколи, стояла поруч із трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рученятами.
Оце зустріч! голосно й радісно скрикнула Марійка, кидаючись до Олі в обійми.
Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлоги