Це було біля моря
Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? Ти на себе не схожа де твій палаючий погляд, де твій веселий настрій, яким ти завжди всіх заряжала? Ну розвелась і розвелась з тим своїм мати додала непристойне слово, правильно зробила, і нема чого страждати.
Мам, та я й не страждаю. Минув рік, як розлучились, я вже й звикла. Дочка не дає сумувати. А взагалі моя Соломійка явно не за віком розумна. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Все тому, що вона любить читати твої журнали, які ти купуєш. Вона читає все підряд, говорила дочка.
Вирішили з донькою махнути на море.
Ось-ось, і Соломії теж треба відпочити. Вона у нас розумниця, у школі відмінниця, нехай трохи розвантажиться. Пропоную тобі поїхати з нею на море. На різні санаторії й туристичні путівки грошей поки нема, але в приватному секторі можна пожити. Я вам допоможу, наполягала мати.
Мам, погоджуйся, почувся голос доньки, тим більше бабуся нам допоможе. А може, й ти з нами? весело додала вона. Розумієш, мамо, вода й сонце живлять рослини, вони стають міцними й витривалими. Так само й ми з тобою наберемося сили й здоровя, донька явно процитувала когось.
Господи, звідки це в тебе, Соломійко?
Та я ж читаю, це з бабусиних журналів. До того ж я в школі вчусь, якщо ти не помітила, сміялася донька.
Відпустка Влади добігав кінця, і вона вже вирішила: з донькою поїдуть на море. Закінчивши останній робочий день, вона вийшла з офісу:
Дівчата, бувайте, я так рада попереду відпочинок!
Гуляй, Владо, засмагай, купайся й знайомся з якимось гарнючим хлопцем, весело побажали колеги.
Почали готуватися до поїздки. Чемодан поступово заповнювався. Заїхали до торгового центру, купили нові купальники, шорти. Соломія від щастя співала й веселилася:
Це було біля моря, вона йшла піском, він дивився на неї цитувала донька.
Доню, це ти про що? Звідки в тебе такі думки?
Мам, читала в журналі.
Рано тобі дорослі журнали, треба їх викинути, сказала Влада.
Мам, ти забула ще є інтернет.
І його відключу.
Ну, мамо, це вже насильство над особою, сміялася донька.
Давай, особистість, збирай свої речі, відповіла мати.
Мам, а Оленка мені заздрить, їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його.
Зрозуміло. У них складнощі в сімї: мати інвалід, батька нема. Знаю, як їм важко, сумно промовила Влада. Може, Оленка підросте, і їй пощастить. Тоді вони з матірю теж поїдуть на море.
Може, але коли це ще буде так само сумно додала донька.
Напередодні відїзду вони сиділи ввечері на дивані й розмовляли, здебільшого про море. І раптом донька знову випалила:
Мам, а може, ти там зустрінеш свого нареченого?
Кого? аж підскочила Влада.
Ну, кохання всього твого життя. Як у тому, що я читала: «Це було біля моря, де ажурна піна» Ось із цієї піни й вийде твій суджений.
Соломійко, ну про що ти думаєш?
Та годі, мамо, я піду спати, швидко зіскочила з дивана й пішла до своєї кімнати.
Їхали потягом. Дорога займала добу. Влада з донькою раділи, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому, і тепер їх переповнювала радість.
На вокзал прибули ввечері, дісталися приватного сектору. Господиня попередила:
Дівчатка, ось ваша половина, тут житимете. А в тій кімнаті молодий чоловік, хороша людина, звати його Олег.
Та що нам до того? подумала Влада й почала розташовуватися.
Мам, йдемо на море, покликала донька. Потім розберемо речі, може, зараз