**Одне ціле**
Чи вірити у долю? Одні сміються з таких слів, а інші переконані, що справді існують дві половинки, які знаходять одна одну і стають єдиним цілим. Їх не розлучить ніщо, окрім смерті з цим не посперечаєшся.
Існує стільки прекрасних понять: любов, відданість, турбота, вірність. Вони живуть у щасливих сімях, справжніх сімях. Де чоловік і дружина одне ціле.
Так жили Олена та Тарас. Побралися з великої любові, з перших днів підтримували один одного, дбали.
Лено, дивлюся на вас з Тарасом як вам так пощастило знайти один одного? Навіть схожі між собою, сміялася подруга Наталя.
А ми дві половинки одного цілого, жартуючи відповідала Олена, хоч і не вкладала в ці слова глибокого сенсу.
Та тобі пощастило, Лено, з чоловіком. Ось би мені такого знайти.
Знайдеш, якщо серцем постараєшся, відповідала Олена.
Минали роки. У Олени й Тараса народилися два сини. Вирощували їх у любові й гармонії. Тарас ніколи не підвищував голосу ні на дружину, ні на дітей. Олена завжди була спокійною. Родина міцна, щира. Разом їздили у відпустку, разом працювали на городі. Ніхто не міг сказати про них поганого слова.
Тарас працював у будівельній компанії керівником, а дружина викладала історію у старших класах. Діти вчилися добре, займалися спортом.
Старший син закінчив школу та вступив до університету, молодший ще навчався. Одного разу Тарас прийшов з роботи і мовчки ліг на ліжко почувався нездужаючим. Не хотів турбувати дружину, але Олена відразу помітила: чоловік ніколи не лягав після роботи.
Тарас, що з тобою? Тобі погано? занепокоєно запитала вона.
Так, трохи нездужаю, слабкість якась. Не хвилюйся, пройде. Не вперше
Як? У тебе вже таке було? здивувалася Олена.
На роботі колись було, але минуло. Зараз трохи відпочину і все гаразд.
Олена приготувала вечерю, покликала чоловіка, але він відмовився.
Лено, поїж сама, я не хочу.
Вона їла без апетиту. Думала: що з Тарасом? Він ніколи не скаржився на здоровя.
Сорок три роки це ж не вік для хвороб. Розквіт сил! Треба відвести його до лікаря, роздумувала Олена, сидячи на кухні сама.
Тарас теж думав:
Не розумію, що зі мною? Здоровий чоловік, а слабкість накриває. Не хочу, щоб дружина переймалася. Гаразд, відлежуся.
Вранці чоловік почувався краще. Поснідали, розійшлися: він на будівництво, вона до школи. Минув час, і Олена помітила: Тарас схуд.
Тарас, ти добре почуваєшся?
Ніби так. Іноли трохи втомлююся
Все, записую тебе до лікаря. Це не жарти. У твої роки слабкість не норма. Серце не на місці, щось мене тривожить, сказала вона ввечері.
Коли Олена дізналася про діагноз, не повірила.
Лікарю, може, помилка?
Яка там помилка? Ваш чоловік пройшов обстеження у нього онкологія. Ще не остання стадія, боротимемося. Він не повинен здаватися, а тим паче ви. Треба вірити в краще.
Вдома Олена замкнулася у ванній не хотіла, щоб чоловік бачив її сльози. Увімкнула воду й розплакалася.
Не можу повірити, що Тарас може померти. Не хочу в це вірити! думала вона. Знаю, як підступна ця хвороба. Мій батько теж пішов через неї. Ліки лише на час допоможуть, а потім
Вийшла, помила посуд. Тарас дивився телевізор. Він теж знав про хворобу, але намагався не впадати у відчай принаймні, не показувати цього дружині.
Тепер обоє думали про одне, але робили вигляд, що все гаразд.
Олена вирішила поговорити.
Тарас, годі ховатися одне від одного. Я знаю, як тобі важко. Але пообіцяй мені ти боротимешся. Ми разом боротимемося. Якщо здасися не пробачу. Обери