Піти чи залишитися
Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Соломію та незнайомого хлопця, який привітно посміхався.
Привіт, мамо, знайомся, це Денис, вирішила, що вам вже пора познайомитися. А тата нема вдома? швидко говорила донька, штовхаючи перед собою хлопця. Заходь, Денисе, не соромся, у мене чудові батьки.
Добрий день, трохи зніяковіло привітався він і зайшов у кімнату.
Оксана усміхнулася, щоб підтримати його, і кивнула у відповідь.
Мам, вибач, що без попередження завітали, ми тільки чаю випємо, балакала Соломія, а потім підемо в кіно.
Денис поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.
Мамо, а де тато? Хотіла, щоб він познайомився з Денисом.
Та де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Колупається там, казав, що машину треба пропилососити та вимити. Ти ж знаєш, він усе сам, на автомийку не хоче… відповіла Оксана.
Незабаром Соломія з Денисом збиралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.
Ой, який ввічливий та вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.
Соломія вчилася в університеті на другому курсі донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як та виросла. А тепер вона постійно питала матір про життя, шукала порад: як вчинити, що робити в тій чи іншій ситуації.
Іноді Оксана давала доньці пораду, але були й такі випадки, коли відповідала:
Доню, на це запитання в мене немає чіткої відповіді, і не буде. Бо не існує єдиного правильного рішення. Іноді життя розставляє нам пастки, наче підказуючи, що для всього свій час.
У кожного своя доля, і життя розпоряджається по-своєму. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди опинялася на роздоріжжі. Вона добре памятала, як подруга Марійка познайомила її з Іваном.
Оксанко, знайомся, це Іван, друг мого Романа, підвела вона до подруги високого й худуватого хлопця, який виглядав соромязливим і трохи розгубленим. Він працює з моїм Романом, той давно просив познайомити друга з кимось із подруг. Ну, спілкуйтесь. Усміхнулася й побігла до свого хлопця в натовп танцюючих.
Студентська дискотека була в розпалі. Оксана з Марійкою вчилися в університеті, навчання добігало кінця. Марійка з Романом збиралися одружитися через два місяці. Іван виглядав чужаком серед студентів, ніяковів, почувався не в своїй тарілці. Сутулився, ніби соромився свого зросту, був трохи незграбним, оглядався, вивчаючи веселий студентський натовп.
Іване, ти десь навчаєшся? першою заговорила Оксана.
Ні, я вже три роки працюю водієм, а до того армію відслужив.
Дивно, відслужив, а навіть не пожорсткішав, подумала Оксана. Височенний і худий. Зазвичай хлопці після армії повертаються іншими. У неї перед очима був приклад старший брат.
Ми з Романом разом служили, так і підружилися. Після армії наша дружба триває, разом і на роботу влаштувалися. Навчався тільки в школі. А ви, значить, з Марійкою тут вчитеся.
Він дивився Оксані в очі, посміхаючись. А посмішка в нього була хлопячою й чарівною, що вона мимоволі відповіла усмішкою, хоча й не хотіла давати йому надії. Він їй не сподобався. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді хтось сказав їй, що це її майбутній чоловік, вона б від щирого серця реготала.
Але, як кажуть, від долі не втече. Напевно, життя було б нудним і одноманітним, якби ми знали наперед, де й з ким опинимося через рік. Кожного разу, коли Іван запрошував Оксану на побачення, вона думала, що це востаннє: погуляють, поговорять і розійдуться. Наступного разу вона йому відмовить.
Час минав, а Оксана не наважувалася відмовити. З одного боку, було шкода цього соромязливого й доброго Івана, з іншого поряд із нею не було нікого, кого б вона сприймала серйозно, за кого б могла вийти заміж.
Оксанко, ну як у тебе справи з Іваном? питала Марійка.
Нормально, сама не знаю як, байдужо відповідала подруга.
Вони вже побували на весіллі Марійки й Романа, були свідками. Веселилися й раділи за друзів. Оксана закінчила університет і влаштувалася на роботу. Так і зустрічалися. Здавалося, вона звикла, розуміла, що Іван справжній. Вирішила порадитися з матірю.
Мамо, я вже познайомила тебе з Іваном. Не знаю, що робити. Він уже про весілля починає говорити, а я не знаю, що відповісти. Знаю тільки, що він надійний, працьовитий, турботливий, але багато чого не знає, не начитаний і книжки не любить.
Доню, не забивай собі голову. Ну й що, що не читає? Зате вірний і дивиться на тебе закоханими очима, казала мати. З часом різниця в освіті стане непомітною.
Настав час,