Настю, як можна так виховувати дівчинку? постійно допитувала сестру Марина. Вона ж дівчинка, а не хлопець.
Анастасія та Марина рідні сестри, обидві давно вийшли заміж, народили дітей. Анастасія доньку Софійку та сина, а Марина єдину донечку Марічку.
Сестри часто бачилися, переважно Марина з донькою приїжджала в гості до Анастасії, бо в них був свій дім у приміському селі Гатному. Гарний, охайний двір, де можна посидіти у альтанці, а дітям погуляти. Марина ж з родиною мешкала у квартирі в Білій Церкві.
Марина, звичайно, була впевнена, що її Марічка розумніша, краща та обдарованіша за Софійку. Різниця у віці між дівчатками всього рік, Софійка старша.
Настю, знову твоя Софійка на дерево влізла, ну що це таке? намагалася вплинути на сестру щодо виховання доньки.
А що тут такого? дивувалася Анастасія. Вона ж дитина, має розвиватися.
Але не ж по деревах же скакати! Це хлопчача справа, а не дівоча! переконувала сестра Марина, та та лише посміхалася.
Дівчатка дружили. Марічці, можливо, теж хотілося гратися вільно й навіть залізти на дерево, але мама пильно за нею стежила. Нічого подібного їй не дозволялося.
Софійка ніколи не заздрила своїй двоюрідній сестрі, хоч її тітка Марина вважала, що саме її донечці варто заздрити. У дитинстві та школярстві Софійці було байдуже. Вона жила своїм життям була жвава, встигала скрізь.
Дівчинка славилася як «ватажок у спідниці» не поступалася хлопцям ні в чому: лізла на дерева, билася з ними, захищаючи себе й молодшого брата, а інколи навіть перелазила через паркан у чужі сади за яблуками. У ляльки вона майже не грала, не цікавили її зачіски, банти та сукні. Найбільше їй подобалось возитися з татом у гаражі: розглядати гайковерти, болтики-гвинтики, а ще наводити там порядок.
Доню, не треба мені твого порядку, сміявся тато. Після нього я нічого не знайду. Краще дай-но мені ключ на шістнадцять. І вона миттєво подавала потрібний ключ. Розбиралася у всьому, тато хвалив її, а вона пишалася.
Марічка повна протилежність Софійки. Її вдягали, як ляльку. На ній завжди були вишукані сукні, білі гольфи з китицями, велетенські банти. Одяг Марічки не подобався Софійці занадто багато там було рюшок, оборок.
Постійно лунали оклики її мами:
Марічко, не лізь у пісочницю, гольфи випачкаєш! Відійди від дверей там протяг! Не чіпай чужі іграшки вони брудні! Навіщо ти взяла те яблуко? На ньому ж мікроби! лише й чулося: «не можна».
Софійку це завжди дивувало. І саме через це їй не подобалася тітка Марина. Забагато вона забороняла доньці. З Марічкою навіть гуляти було нудно. А за ворота, на вулицю, Леру взагалі не випускали.
Куди це ти, Марічко? Там брудні собаки й коти, хлопці можуть образити. Нехай Софійка йде, а ти посидь із нами. Софійці, чесно кажучи, було дуже шкода сестричку.
Тітко Марино, хай Марічка йде зі мною, ніхто її не чіпатиме! намагалася заступитися вона.
Але тітка Марина суворо дивилася на Софійку.
Ні, Марічка нікуди не піде…
У школі Софійка займалася легкою атлетикою, грала у волейбол за шкільну команду, а потім захопилася ще й рукопашним боєм. У тітки Марини аж волосся сивило, коли вона дізнавалася, чим займається небога.
Невже дівчат так виховувати? кожен раз запитувала вона сестру.
Нехай займається чим хоче й пробиває собі дорогу в житті, відповідала Анастасія, захищаючи доньку.
А от донька Марини ходила до музичної школи, вчилася грати на фортепіано, мама записала її на бальні танці. Намагалася зробити з доньки художницю, віддала в гурток малювання, але Марічку це не цікавило. Вона не вміла й не хотіла малювати, тому кинула це діло. Не вийшло.
На першому курсі інституту Софійка познайомилася з Олегом якраз у секції рукопашного бою. Він теж тренувався. Зовні не був красенем, але симпатичний.
Привіт, першим підійшов до неї Олег. Я за тобою спостерігаю класно у тебе виходить! Я Олег, а ти Софійка. Я вже й довідки про тебе зібрав. Він сміявся щиро й легко.
Його щирість і веселі іскорки в очах підкупили Софійку. Вона теж почала сміятися. Їй було легко, ніби вони зналися сто років.
Привіт, а тебе я в інституті ніби не бачила.
А я не в твоєму інституті навчаюсь. Я автослюсар, заочно вчуся в автодорожньому, відповів Олег.
Відтоді вони почали зустрічатися. Обох тягнуло одне до одного: разом ходили на тренування, гуляли в парку, дивилися фільми. Спільні інтереси їх дуже зближували.
Мам, тату, завтра прийду з Олег