Раннє ранок було теплим і тихим у селі, що розташувалось уздовж лісу біля річки. Чулося мукання корів, залишилось їх у селі зовсім мало, та десь-колись ледачий гавкіт собак. Далеко над лісом за річкою клубилися чорні хмари.
Оксана любила вставати рано влітку, подобався їй цей ранковий час, хоча господарства в неї не було тільки кури та ласий Пес Пірат у дворі. Жила сама в хаті, що дісталась їй від матері. Мати померла давно, ще десять років тому.
Оксана, струнка жінка років із тридцять, стояла біля криниці й з напругою двома руками крутила ворот з повним відром води. Піднявши два важкі відри, пішла стежкою у бік своєї хати.
**Нещастя й переживання**
Оксана була заміжня за Тарасом усього півроку. Високий, здоровий, він працював лісником у цих краях. Був грізою для браконьєрів, що приїжджали з міста на дорогих машинах. Напевно, натрапив на них Тарас у лісі його вбили. Слідство тягнулося довго, але нікого не знайшли, а Тараса поховали.
З тих пір Оксана жила сама. До неї сваталися навіть із сусіднього села, але вона не хотіла просто так, без кохання, створювати сімю. Хоча подобався їй Василь, місцевий механік, який чимось нагадував Тараса. Такий же міцний, спокійний і ненавязливий. Часто ловила на собі його теплий погляд та поспіхом опускала очі.
Коли поховала чоловіка, Оксана довго сумувала.
Шкода, що не народила я від Тараса дитини. Зараз би його частинка була поруч. Не судилось мені такого щастя. Не була б тепер сама, відчувала в собі материнський інстинкт, але піклуватися було ні про кого.
**Син фермера**
Жив у селі Валерко зухвалий, невгамовний, часто пив, підстерігав Оксану біля хати, коли вона поверталася з роботи. Навіть якось зізнався їй у коханні, правда, грубо й незграбно. Одного разу навіть намагався обійняти, але вона відштовхнула його, залетіла у двір і схопила лопату, що стояла біля порога.
Як підійдеш так і розрубаю тобі голову навпіл, рішуче промовила вона. Валерко, побачивши її погляд, злякався та пішов геть.
Жив він із батьком-фермером, грошей у того було багато, а дружину він поховав. Односельці казали, що він зжив її зі світу. Характером Валерко вдався в батька, тільки працювати не хотів.
Місцеві дівчата боялися цього вічно пяного Валерка. Одного разу він побив місцевого хлопця, який заступився за свою дівчину. Побив так, що той потрапив до лікарні. Приїхав дільничний, розбирався і виписав штраф. На цьому все й закінчилося. Ніхто не хотів мати справу із заможним фермером. Та й той штраф був звичайною хабарІ з того дня Оксана, Василь, Єгорко та його маленький братик жили щасливо, немов у казці, а в їхньому домі завжди лунали сміх та тепло родинної любові.