Зустріч друзів
У другий клас Мішко пішов уже в іншу школу в іншому селі. Він чув, як батько казав матері:
Верко, Іван листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як він мене тяг на собі, коли я ногу зламав на навчаннях.
Ну й що далі? спитала дружина Олена, а він мовчав загадково. Грицю, чого мовчиш, далі що?
А далі цей самий Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що добре живуть. Я механік, а їм такі потрібні, ти ж ветеринар робота знайдеться. Наш голова про совхоз і не дбає все розвалюється, він тільки пє.
А що, може, й на краще. Мені теж набридло з ним сварятися, зітхнула Олена.
Переїхали. У другому класі Мішка сів за парту з Сашком хлопцем кремезним, жвавим, з веснянками на носі. Одразу й подружилися. Попереду сиділа Дарка білява, з кучерявими пасмами на чолі, а довге волосся заплетене у косу. Ця дівчина була сусідкою Сашка, тому вони разом йшли до школи й назад. Сашко нікому не давав її в образи й завжди важливо говорив Мішкові:
Дарка буде моєю дружиною, коли виростемо.
Та коли ще це буде, сміявся Мішко.
Та після уроків Сашко брав у Дарки портфель, і йшли вони втрьох додому Мішкові було по дорозі. Мішкові подобалось у цьому селі. Він швидко зжився з хлопцями, після школи робив уроки й біг гуляти. Пропадав з місцевими хлопцями, бігали скрізь, вигадували всяке.
Так минуло три роки. Але сталося несподіване у Мішка захворіла мати, а незабаром померла. Хлопчик ридав, забившись у куток.
Як же тепер без мами
Олену поховали. Залишилися Грицько з сином удвох. Без матері все пішло шкереберть: батько варив несмачні супи, мало що вмів готувати, уроки не перевіряв увесь день на роботі, увечері повертався втомлений, а ще й по хаті прибрати треба.
Через півроку Грицько привів у дім нову дружину з сусідньої деревні.
Ось, сину, це Зіна. Тепер вона з нами. Ти мушу її слухатись.
Мішкові Зіна не сподобалася зразу. Навіть Сашко з Даркою його жаліли.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Дарка. Я підслухала її розмову з сусідкою. У них ніхто на ній не хотів одружуватись, а твій батько вліпився, навіть не знаючи її добре.
Та годі, Дарко, може, і неправда все це, заступився Сашко, але Мішко вже знав ніколи не полюбить її, як любив маму.
Поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів Мішко.
Сусіди потрохи перестали пліткувати. Зіна до Мішка ставилася байдуже дітей у неї не було. Що він робить, як вчиться їй було байдуже, але він відчував вона його терпіти не може.
Незабаром у неї народився син Павлик. Тепер уся увага була лише йому. Батько також стояв над ним із посмішкою, а Мішка став непотрібним. Одного разу він випадково почув, як Зіна скаржиться батькові:
Грицю, важко мені з двома дітьми. Мішка лінивий, допомагати не хоче, ще й грубить.
Він аж остовпів ніколи такого не було. Але вона наговорила батькові з три короби.
Мішка вже великий. Відвези його до баби важко мені з ним.
Грицько послухав дружину й вирішив відвезти сина туди, звідки вони приїхали. Там жила баба Ганна мати Олени. Важко було прощатися з друзями: всі троє плакали й обіцяли писати листи. Мішка поїхав. Спочатку листувалися, а потім звязок обірвався.
Баба Ганна любила онука. Мішка все, що лишилося від її дочки. Поруч жили сусіди Антін із дружиною Мариною та донькою Олесею. Дівчинка була на пять років молодша, але дуже привязалася до Мішка. Він часто бував у них у гостях, бо Марина колись дружила з його матірю й ставилася до нього з теплотою. Антін теж любив хлопця той цікавився технікою, брав у нього книжки, допомагав у роботі.
Ну-ка, Мішку, давай підтримаєш тут, жартував Антін, а хлопець радісно біг допомагати. Завтра на світанку поїдемо на рибалку скажи бабі, щоб розбудила тебе рано.
Мішка дякував Антіну й привязався до нього. Марина постійно готувала то вареники, то пироги, то борщ, а потім кликала бабу Ганну з онуком до столу або сама приносила їм.
Марино, нащо ти нам носиш? бурчала баба Ганна. Самі їжте.
Тіточко, я завжди багато готую. Куди ж мені стільки? І мені приємно вас частувати.
Олеся теж любила Мішка. Вона вже ходила до школи, і він завжди її зустрічав. Вона ставилася до нього, як до старшого брата: грали разом, малювали, він возив її на санчатах.
Після школи Мішко вступив до політехнічного інституту. Вчився добре. На канікулах їздив до баби. А коли закінчив навчання й приїхав у відпустку раптом зустрів Олесю біля дому. Вона вже заВони поцілувалися під білим весільним вінецьком, а баба Ганна, навіть у небі, посміхалася.