Життя сповнене несподіванок
Маряна була заміжньою лише чотири роки, а потім чоловік пішов, залишивши її з дочкою. Більше вони ніколи не бачилися. Та й за ті чотири роки він майже не бував удома весь час десь пропадав з друзями.
Вона давно звикла до самотності, працювала на двох роботах, все для донечки Оленки. Дівчинка вчилася добре, і мати навіть не помітила, коли донька виросла й вийшла заміж.
Мамо, їду до Києва, вступатиму до інституту заочно, і працюватиму. Тобі буде легше, впевнено сказала донька й поїхала.
Оленка всього досягла сама. Весілля було у Львові. Маряна приїхала на свято, залишилася задоволена: зятя сподобався, донька щаслива, гуляння вдалося. Далі життя йшло спокійно, та все частіше набігала журба.
От як швидко моя Оленка випорхнула з гнізда, одружилася, вже й онук є, але вони далеко. Пустіє мій дім, і наче сенс життя зник. Поки працювала ще нічого, а от посаду скоротили нудно стало. Тепер нову роботу шукати треба.
Ходила на співбесіди, але варто було заговорити про її вік відмовляли ввічливо. Дзвонила дочці й скаржилася:
Так, Оленко, розумію кому потрібні старенькі на роботі?
Мам, ти що, старенька? Не говори так! обурилася донька. Ти ж у мене красуня, добре виглядаєш. А взагалі, пораджу: знайди собі чоловіка. Познайомишся і життя зміниться.
Доню, що ти? Які чоловіки? У молодості на них не дивилася, а тепер тим паче, відрізала мати. Ні, доню, про це й мови не йде.
Якщо не хочеш чоловіка полюби себе. Ти на себе не звертаєш уваги. Жити ще довго то й будь до себе добрішою, мудро зауважила донька, а Маряна здивувалася її словам.
Трохи попрацювала на тимчасових роботах, а потім довелося оформити пенсію. Повертаючись до розмови з донькою, думала:
Де ж у такому віці нормального чоловіка знайти? Со Хіба що під місяцем ходити, зітхнула вона, але одного дощового вечора доля сама постукала у її двері.