Жіноча логіка
Вечором Олег повернувся з роботи втомленим день був насичений переговорами та розвязанням проблем. Єдиною втіхою була думка, що зараз пятниця, а завтра вихідний.
«Чи хоч виспатися, тиждень був важкий», пробурмотів він, лягаючи спати, а дружина лише хитро посміхнулася.
Побачивши її погляд, Олег зідхнув:
«Оленко, дай вранці поспати, а то ж я тебе знаю»
Олег і Олена були одружені одинадцять років, їхньому сину Ярику виповнилося девять. Обоє працювали дружина керувала невеликою, але солідною фірмою, а чоловік обіймав престижну посаду з гарною зарплатою.
Суботнє ранкове сонце у їхньому будинку завжди починалося з прибирання. Будь яка погода, будь яке свято порядок мусить бути. Якщо ж субота була робочою, то прибирали в неділю. Олена чистюля до мозку кісток. З одного боку, Олегові це подобалося, а з іншого вона не давала нікому спокою у вихідні. Сама не сяде, доки усе не буде вимито, і іншим не дасть.
Коли ж чоловік намагався обговорити це, він завжди казав:
«Ну не можна сказати, що я бруднуля. Шкарпетки завжди на місці, по кутах не розкидаю, посуд у мийку іноді складаю, і раковина не забита. Одяг у кошик для білизни теж кладу. Коротше, живу акуратно». Але дружина мала іншу думку.
Тієї суботи Олена прокинулася як завжди, трохи забарившись у ліжку адже можна було не поспішати. В голові вона вже складала план дій на день.
«Ну добре, нехай чоловік поспить ще годину, але не більше. Якщо його не турбувати, він і до обіду пролежить», подумала вона.
Олег крізь сон почув голос дружини:
«Ну, прокидайся вже, ідемо снідати, а потім прибирання. У домі все розкидано, за тиждень пилу накопичилося».
«Та Оле-е-енко, ну дай поспати, тиждень же важкий був», простогнав він, усвідомлюючи, що вже не засне.
Але кожна субота починалася саме так.
«Олеже, тобі ж самому буде приємніше спати у чистій кімнаті», майже суворо відповідала дружина й ішла будити сина.
«Ярику, це стосується і тебе. Іди снідати, а потім прибирання. Збери свої танки та літаки, а то я сама їх позбираю».
Для хлопця це було найстрашніше коли мама сама прибирала його іграшки. Тоді з кімнати лунав крик:
«Мамо, навіщо ти це зробила? Ти ж зруйнувала мою військову базу з шістьма солдатиками!»
«А чому в тебе ковдра на підлозі?» питала мати.
«Це не ковдра!» зухвало відповідав Ярик. «Це ангар, де сховано секретний аеродром!»
«Збирай іграшки, вони по всьому домі валяються», незадоволено говорила Олена.
Тож кожну суботу чоловік і син діставалися від господині дому. Вони, звісно, бурчали, але виконували все, як належить.
«Мамо, може, ми пограємося з татом, а потім приберемо?» запропонував миролюбно Ярик.
«Ніяких потім, знаю я вас. Поснідаєте приберете, а там побачимо, що робити далі»
Олена пішла на кухню, але незабаром звідти почувся її невдоволений голос:
«Ну чого ти верещиш? Я тобі нещодавно корм насипала, ти не голодний, тож закрий пащу».
Кіт Барсік терся об її ноги й тихо нявкав, ніби випрошуючи щось смачненьке. Барсік пухнастий сірий кіт з блакитними очима, білими лапками й вухами, улюбленець родини.
Будинок був двоповерховий, невеликий, але затишний. За тиждень пил і безлад накопичувалися, адже ввечері ніхто не прибирав з роботи Олег і Олена поверталися втомленими, хочеться відпочити. Ну а Ярик, звісно, сам нічого не зробить. Літо, пил, пісок від кота Коротше, у суботу знаходилася справа для всіх.
Олег підвівся сон уже все одно не вернеться, дружина не дасть повалятися, та й їсти вже хочеться. Вийшовши з ванної, він зайшов на кухню, де вже снідали Олена з Яриком.
«Ого, дружино, ти в мене молодець! Встигла ще й млинців напекти», він підійшов до неї й поцік