Дідусева казка про Олега та Маряну
Ой, діточки мої, присідайте, розповім вам одну історію, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка по кімнаті розказала. Мене, стару, сюди родичі відправили, то тепер я тільки й роблю, що слухаю різні історії та вам їх переповідаю. Отже, слухайте, що трапилося з Олегом та його нареченою Маряною.
Жив собі Олег, парубок молодий, після університету у Києві оселився. Місто шумне, вогні скрізь, життя швидке, як вітер. Знайшов він гарну роботу, зняв квартиру з виглядом на старий парк, усе в нього було як треба. А батьки його прості селяни жили в селі, де час, здавалося, застиг. Городина, кури, старий телевізор ну, знаєте, як у нас колись бувало. Олег рідко їм дзвонив, то часу не вистачало, то сил.
Але одного дня, через два роки, вирішив він до батьків завітати. Не сам, а з Маряною своєю дівчиною, нареченою. Каже: «Мамо, тату, це Маряна, моє кохання, моє майбутнє». Відчиняє двері, а там дівчина висока, струнка, волосся синьо-рожевого кольору, як веселка, татуювання на руках та плечах, макіяж яскравий, ніби з кіно. Шкіряна куртка, джинси з дірками, черевики на масивній підошві геть не така, як у селі звикли.
Батько Олега аж зі стільця зірвався, зблід, наче примару побачив. А мати долоню до рота притиснула, ледь не скрикнула.
Добрий день, тихо промовила Маряна, крок уперед зробивши.
А мати одразу назад, ніби перед нею не людина, а щось небезпечне. Батько питає: Це жарт, Олеже? Це твоя наречена?
Так! рішуче відповів він. Ми любимо одне одного. Яка, чорт забирай, проблема?
Мати не втрималась: Подивись на неї! Неначе з цирку! Що люди скажуть? А дідусь? У нього ж серце не витримає!
Маряна очі опустила, пальці тремтять, але не плаче у погляді лише біль, старий, знайомий. А Олег їй: Ми живемо у 2025 році! Вона художниця, з дітьми працює, у притулку для бездомних тварин допомагає. Найдобріша людина, яку я знаю. А ви судите по одягу?
Мати сіла на табурет, сил немає. Батько мовчки вийшов у двір, тиша густа, як мед. Олег шепоче: Пробач, Маряно, я не думав, що так вийде
А Маряна раптом голову підняла, в очах вогні: Я розумію. Мене теж не всі приймали. Але я себе не зрадила. Якщо твої батьки захочуть мене пізнати я відкрита.
Взяла його за руку, каже: Поїхали додому.
А надворі почався дрібний дощик, теплий, ніби сльози неба. Дорога додому мовчазна, Олег кермо так стискає, аж сухожилля виступають. Сердиться, соромно йому, провина гризе. А Маряна у вікно дивиться, спокійна, лише в очах втома.
Пробач, каже він. Думав, вони спробують тебе зрозуміти.
Олеже, мяко відповідає вона, це їхній страх, не мій. Ти обрав мене. Це головне.
Минуло кілька днів. Життя йде своєю чергою кава зранку, робота, майстерня Маряни, вечори біля каміна. Олег намагався той візит забути. Думав, усе закінчено. Але одного вечора дзвінок у двері. Відчиняє мати стоїть, без попередження, з торбою вареників.
Привіт, сину, каже. Можна до вас? Хочу поговорити.
Маряна з кухні вийшла, побачила свекруху і завмерла. Дві жінки очима зійшлися, секунди, як вічність. Мати раптом: Пробач, Маряно. Я злякалася. Не тебе, а того, що не знала. Я поміркувала. Ти не тільки зовнішність, ти людина. І ти мого сина кращим зробила.
Маряна спочатку не вірила, але взяла вареники, тихо: Дякую.
Сіли вони за стіл, чай пють, сміються, мати згадує, як у молодості сама яскраві сукні носила. Не казка, а життя, де страх іноді відступає.
Минуло два тижні. Мати почала дзвонити, в гості приїжджала, сирники готувала, раз навіть порадилася щодо подарунка для племінниці. Олег тішився, що між ними звязок зявився. Але одного дня приходить додому тиша гнітюча. Мати сидить, руки схрещені, обличчя, як камінь. Маряна біля вікна, не обертається.
Що трапилося? питає.
Запитай у неї, шипить мати. Чому вона приховала, що була заміжня? І що в неї син у дитячому будинку!
Маряна повільно обернулась, в очах втома, але не сльози. Я не приховувала. Не знала, як сказати. Народила в девятнадцять. Мати мене вигнала. Чоловік алкоголік. Сина віддала, бо жила у підвалі. Але я працювала, гроші збирала, шукала його. За місяць заберу.
Мтина до Олега: Ти хочеш жити з такою, з її таємницями?
Він подивився на Маряну. І побачив не таємницю, а силу. Хочу, твердо сказав. А ти, мамо, якщо її не приймеш, більше не приходь із «турботою».
Мати мовчки вийшла.
Через місяць Маряна си