**Відплата**
Соломіє, у тебе таке насичене життя, мов у кіно, казала Марічка своїй подрузі та колезі, а та в відповідь лише сміялася:
Так, життя бурхливе, тільки хто знає, який фінал чекає цей фільм… Та я щось видумаю. Час заміж, мені вже двадцять вісім. Треба наполегливо працювати над цим.
Ой, Соломіє, не сміши. Мені здається, ти й не хочеш заміж, тобі і так добре, а там відповідальність і один-єдиний чоловік, продовжувала Марічка.
Та хто тобі сказав, що один-єдиний? Це ти так живеш зі своїм Тарасом, а в мене буде інакше.
Що за дурниці? обурилася подруга. Невже можна бути заміжньою й мріяти про інших? Ось цього я вже не розумію.
Це ти така, а я інша, усміхалася Соломія своєю чаруючою посмішкою.
Вона була справжньою красуньою стрункою, з витонченою фігурою та загадковим поглядом. Чоловіки часто оберталися вслід. Соломія належала до тих жінок, що не упустять свого. Вона жила за принципом: «дають бери, бють віддай». Що б вона не робила усе виходило швидше й краще. До офісу вона прийшла пізніше за Марічку, але вже обігнала її на карєрних сходах, і тепер подруга була у її підпорядкуванні.
Чоловіків у колективі було багато. Соломія подобалася всім, навіть одруженим, але вона вирішила:
Моя мета вийти заміж, тож одружених геть, хоча серед них трапляються такі… цікаві екземпляри! Серед кандидатів у мене три колеги. Та кого ж обрати?
Вона радилася з подругою, але та вважала за краще не втручатися:
Соломійко, не ображайся, але тут я тобі не порадниця. Думай сама й вирішуй. Не дай Боже щось піде не так звинуваченою залишуся я.
Соломія не гадала на ромашці. Вона серйозно проаналізувала, хто з трьох перспективніший, і дійшла висновку: Богдан найнадійніший, симпатичний, золоті руки, добре заробляє, а головне у всьому її слухається.
Богдан відразу відчув, що Соломія до нього потеплішала. Він і раніше це помічав, але на шляху стояли ще Дмитро та Олексій. Вони теж були небайдужі до неї, і вона фліртувала з ними, а він ревнував.
Мабуть, Соломія зрозуміла, що я найкращий варіант, тішився Богдан. Треба не зволікати й одружитися якнайшвидше.
Так і сталося. На одному з побачень Богдан подарував Соломії великий букет і маленьку коробочку з перснем.
Соломійко, будь моєю дружиною. Я довго думав і зрозумів з тебе вийде чудова дружина. Та й хочеться щоранку прокидатися поруч із тобою.
Я згодна, Богдане. Хоча й не чекала, що ти так швидко зробиш пропозицію. Але ми знаємо одне одного, тож так я згодна.
Спочатку жили у невеликій квартирі Соломії, але згодом чоловік запропонував:
Давай продамо цю оселю й збудуємо великий дім. Візьмемо кредит, якщо треба. Зараз ми добре заробляємо поступово зведемо.
Але де житимемо? Орендувати? запитала дружина.
Навіщо? Мій батько живе сам уже три роки, як мама пішла. У нього простора «трішка» місця вистачить. Він не проти, я знаю. Ну що, вирішили? Дружина погодилася.
Робота на купленій ділянці закипіла, квартиру продали швидко. Переїхали до батька. Андрій був щасливий. У Соломії зі свекром завжди були теплі стосунки, хоч і бачилися нечасто.
Андрій батько Богдана після смерті дружини жив сам. Чоловік пятдесяти трьох років виглядав статно, старим його не назвеш, навіть «літній» ще не дуже підходило. Після першої зустрічі Соломія сказала:
Твій батько дуже схожий на того актора, що в рекламі банку, і Богдан згодно засміявся.
Андрій був високим, мускулистим, двічі на тиждень ходив у спортзал, з охайною бородою та низьким голосом. Навколо нього завжди кружляли жінки, але вдруге одружуватися він не збирався.
Свекор був радий, що син із невісткою переїхали до нього стало веселіше. Час ішов. Але Богдан все більше пропадав на будівництві, сам усе контролював, а дружина бачила його все рідше. Зате свекра частіше.
Одного разу Соломія зрозуміла: Андрій дивиться на неї якось… особливо. Спочатку здалося