Соломія сиділа на лавочкі біля свого дому й їла улюблену з дитинства шоколадку “Корона”. Будинок у них великий, двоповерховий батько будівельник, тому швидко збудував котедж. У Соломії старша сестра Мар’яна, їй сімнадцять, дівчата завжди дружили, і Мар’яна як старша опікувала молодшу, допомагала й навіть захищала, якщо треба.
Соломія доїла шоколадку й важко зітхнула на юну дівчину напала невідома біда: вона закохалася. Здавалося б, що тут такого? Дівчинці ось-ось виповниться п’ятнадцять. Буває, закохуються й у дванадцять, а вона в п’ятнадцять…
“Краще б я полюбила когось із однокласників, або ж Олега з паралельного класу, в якого всі дівчата голови втрачають, навіть старшокласниці мріють про нього. А мене, бач, занесло закохалася у татового друга Тараса. Ой, що ж робити?” хвилювалася Соломія й навіть заздрила подругам, які розповідали про свої симпатії до хлопців, а не до дорослих чоловіків.
Якраз у цей момент до них завітали гості: дядько Тарас із дружиною Оленою та донькою Софійкою, яка була на два роки молодша за Соломію. Їхні роди дружили ще з часів бабусь і дідусів, а тепер і батько Соломії товаришував із Тарасом, і жони підтримували добрі стосунки.
Соломія розуміла, що його дружина, тітка Олена, дуже добра й поряджна жінка, любить чоловіка, але їй це не подобалось. Вона й сама не розуміла, що з нею відбувається, поки сестра Мар’яна одного разу не схопила її за руку й не потягнула геть від хати у садок, до альтанки. Якраз того дня роди святкували мамин день народження.
“Соломійко, що це ти задумала?” тривожно запитала сестра.
“Нічого, про що ти?” зробила невинні очі молодша.
“А те, що ти, здається, в Тараса закохалась?” Мар’яна вирячилася на сестру, чекаючи відповіді.
“Ну й що? Тобі заздрісно?” раптом випалила вона й заплакала.
Дядька Тараса вона любила вже три місяці, після того як святкували його день народження на їхній дачі. Він був веселим і щасливим. Соломія навіть задивилася, коли він танцював із її мамою. Але їй хотілося, щоб так він танцював із нею. Сміявся, радів і жартував. Їй було ніяково від цього почуття, воно було якимось незвичним.
І ось розумна Мар’яна її розкусила. Соломії було і ніяково, і соромно, що сестра дізналася адже вона думала, що ніхто не підозрює. Мар’яна спочатку роздратувалася, але потім раптом обняла молодшу сестру й лагідно промовила:
“Ех, ти, дурнушка. Нічого, з часом пройде”, заспокоювала вона.
Соломія миттєво перестала ображатися, а сестра витирала їй сльози. Але тут, як на зло, прибігла мама й тривожно запитала:
“Соломійко, що з тобою?”
“Нічого, мамо, злякалася оси ледь не вжалила в обличчя”, викрутилася старша сестра.
“А, ну зрозуміло. Нині багато ос, будь обережна”, промовила мати й пішла.
Час минав, а кохання Соломії до Тараса не проходило. Вона добре вчилася в школі, дружила з однокласниками, хлопці не давали їй проходу вона була гарною дівчиною, але не відповідала взаємністю. Ходила на шкільні вечірки, танцювала з хлопцями, отримувала “валентинки”. А потім у старших класах почала навіть ходити на побачення. Але в глибині душі вона знала: дядько Тарас лицар її серця.
Вже в одинадцятому класі, коли вона остаточно дорослішала, Соломія серйозно задумалася:
“Треба викинути з голови цю любов до дядька Тараса. Це просто перше кохання, а кажуть, перше завжди нещасливе”. Але її не відпускало. “Ніби живу подвійним життям: в одному батьки, друзі, однокласники, а в іншому дядько Тарас. Це якось неправильно. Мар’яна тоді казала, що пройде, а в мене не проходить”.
Наближався випускний і вибір професії. Куди вступати? Вона вагалася. Як і всі дівчата в такій ситуації, вона стояла перед вибором: думати про психологію чи згадати, що з дитинства мріяла стати лікарем. Це бажання й перемогло. Вчилася добре, тому легко вступила до медичного університету.
Соломії подзвонила Софійка, донька Тараса, яку вона не дуже любила адже та щаслива, що кожен день поряд із батьком, як і його дружина, тітка Олена. Соломія вже навчалася на третьому курсі.
“Привіт, Соломіє, почула вона голос Софійки, мама просила подзвонити: у неї в суботу день народження, приїжджай із батьками на дачу. Святкуватимемо там”.
“Дякую, Софійко, приїду”, автоматично відповіла вона.
Дружина Тараса була господарською й гостинною, чудовою куха