Життя швидкоплинне, щоб довго думати. Воно складне й іноді несправедливе. Але трапляються сюрпризи, які наповнюють його новим сенсом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим, ніж був колись.
Прокіп Семенович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Дмитром у великому двоповерховому будинку. Все там було облаштоване з любовю, затишно, кожен куток випізнавав її руки руки покійної Оленки. Вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З того часу Прокіп Семенович не переставляв меблі, все залишалося так, як було за Олени. Лише з Дмитром підтримували порядок обоє були акуратними.
Дмитро закінчив школу та вступив до університету. Хлопець був гарний, дівчата так і липнули до нього ще зі шкільних часів, а він не заперечував.
Дмитре, якось не дуже правильно ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась рано принесе дитину. Тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
В університеті та сама історія. Коли син переїхав до іншого міста, Прокіп Семенович залишився сам. Але до жінок не поспішав мабуть, не міг забути кохану Олену. У них було щось справжнє, таке трапляється нечасто.
Якось до Прокопа навідався старий друг і однокласник Ігор. Вони стояли у дворі, смажили шашлик і розмовляли.
Як твій син? Як справи? допитувався Ігор.
Справи добре, йдуть у гору. Дмитро моя права рука, після університету допомагає. Тільки ось одружитися не спішить. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити справу. Ну а ти як?
У мене теж усе гаразд. Знаєш, фермерством займаюся, багато чому навчився. А ще одружився з Іринкою розійшовся, ти ж знаєш. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Тільки ось із донькою не знаходимо спільної мови. Лається, хоч і сама заміжня, не подобається їй моя молода дружина. Та нічого, може, з часом улагодиться, розповідав Ігор. У тебе ж Олена давно пішла, а ти все сам. Потрібно ж одружуватися, без дружини важко.
Ні, Ігоре. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги їм я не позбавляю, ти ж знаєш. Навіть далеко ходити не треба у офісі є гарні жінки. Але поки не хочу заводити сім’ю, пояснював Прокіп Семенович.
Поруч із ним живе Наталка гарна жінка, три роки тому поховала чоловіка, живе одна. Донька заміжня. Прокіп спілкується з нею, і вона, здається, його трохи хвилює. Але вона тримає себе строго, як і належить вдові. Жодних натяків на флірт максимум, по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами телефонів.
Наталко, давай обміняємось номерами. Живемо самотужки раптом щось трапиться. Якщо довго не бачитимемось, подзвонимо.
Правильно, Прокопе Семеновичу, життя штука непередбачувана, погодилася сусідка.
Провівши Ігоря, Прокіп пішов спати після шашликів і горілки оба випили трохи. Наступного дня, коли він підїхав до дому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з машини, запитав:
Ви до Дмитра? Він тут не живе, переїхав до міста.
Я знаю, Прокопе Семеновичу. Я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Софійка.
До мене? Цікаво.
Вона простягнула фото, де була маленька дівчинка.
Це ваша онука Марянка, їй чотири роки.
Стійте, Софійко. Не морочте мені голову, розбирайтеся з Дмитром самі.
Він закрив хвіртку і зайшов у дім. Півроку тому вже приїжджала одна така навіть дитину привезла. А коли зробили тест, виявилося, що брехала. Тепер він не довіряв дівчатам. Увійшовши до хати, бурмотів:
Ой, сину, скільки ще таких до мене приходитиме? Завтра поговорю з тобою серйозно треба одружуватися.
Через деякий час вийшов у двір годувати Тараса, свого вірного сторожа, і помітив у хвіртці висунуту папку з документами. Всередині було фото дівчинки та інші папери. Він заніс її в дім і поклав на верхню полицю:
Добре, пізніше подивлюся. Що я там цікавого знайду?
Звичайно, справами та роботою він забув про дівчину й папку. З сином поговорив, але той, як завжди, віджартувався.
Минуло близько року. Прокіп Семенович був на роботі, коли задзвонив телефон. Він підняв трубку:
Слухаю. Як? Не може бути! Коли?
Він натиснув кнопку, увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прокопа звалилося страшне горе. Його єдиний син загинув у аварії. Йшов сильний дощ, Дмитро повертався з сусіднього міста після відрядження. Не впорався з керуванням.
Похорони Прокіп Семенович памятав зпереляку знав лише, що Ігор узяв усе на себе, а поруч постійно була Наталка. Вона водила йому чай і давала ліки. А