Наприкінці осені
Марічка, вже перед самим випуском, нарешті вирішила, куди вступати. Хоч і вагалася, ким стати, раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, а жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все в неї було: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Батько Марічки працював у міській раді й займав високу посаду. Ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв, одягав дівчинку, як ляльку. Був упевнений у світлому майбутньому доньки. Мати не працювала, була господинею.
Але доля лиходійка, вона може все перевернути
Мамо, я побігла! дожовуючи бутербрід, вигукнула донька та вилетіла з квартири, спізнюючись до школи. Довелося бігти, мов скажена. Навіщо я вчора сиділа в телефоні до третьої ночі? лаяла себе Марічка, але все ж встигла вскочити до класу до дзвінка, ледве дихаючи.
Хто за тобою гнався? запитала подруга, коли Марічка плюхнулася поруч.
Ніхто, знову проспала у цю мить пролунав дзвінок, і дівчата невдоволено переглянулися.
Після третього уроку до Марічки підійшла класна й, не дивлячись у вічі, промовила:
Тобі треба йти додому Щось із твоїм татом
Що? Що сталося?! з переляком вигукнула вона, схопила речі й побігла.
Біля підїзду стояли сусіди, «швидка» та патруль. Марічка разом із поліцейськими увійшла в квартиру Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись, чорна від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Марічко У твого тата серце не витримало, тихо шепнула їй на вухо сусідка.
Донька підійшла до матері, вони обнялися й ридали разом. Похорон і поминки Марічка памятала наче в тумані. Сусіди приходили, підтримували. Мати застигла, з донькою не розмовляла.
Мамо, скажи хоча б слово благала вона, але та лише дивилася на неї порожнім, далеким поглядом. Одного ранку, коли Марічка вже сама випила чай, матір раптом вийшла на кухню й тихо промовила:
Він мене кличе, донечко Наш тато озирнулася й упала.
Марічка кинулася до неї, тормошила:
Мамо! Матусю! а потім вибігла до сусідки.
Ніна Іванівна одразу викликала «швидку». Мати лежала нерухомо, Марічка плакала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, дитинко, лікарі скоро приїдуть
«Швидка» дійсно приїхала швидко. Лікар нахилився над матірю:
На жаль, ми вже нічого не зможемо зробити він подивився на Марічку й сусідку, розвів руками. Її немає.
Як Марічка приходила до тями, вона теж не памятала. Ніна Іванівна все взяла в свої руки рідні у дівчини залишилися. Мати була з дитбудинку, батько єдиною дитиною в родині. Допомагали вчителі та однокласники. Марічка поступово приходила до ладу, а Ніна Іванівна взяла над нею опіку.
Ось і іспити позаду, випускний минув. Марічці нічого не залишалося, як змінити плани. Про інститут вже не думала треба було виживати. Гроші від батьків закінчувалися.
Тітко Ніно, дякую, що домовилася Мене взяли в магазин, буду продавчинею. Хоч якісь гроші будуть.
Правильно, доню. Життя треба починати. Навчишся потім, коли можливість буде. Головне щоб голова на плечах була.
Марічка працювала, не відмовлялася від підробітків: мила підлоги, розвантажувала коробки. Важко було повірити, що колись вона жила зовсім інакше.
Одного разу біля підїзду її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Марічка? запитала жінка.
Так А ви хто? Я вас не знаю.
Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Запросиш до себе?
Але ж я вас не знаю! Чого я маю вас запрошувати?
Я Ганна, а це Павло, кивнула жінка на чоловіка.
Не бійся, Марічко, ми нічого поганого не зробимо. Тут незручно
Увійшли в квартиру.
Ми пропонуємо тобі продати цю оселю. Тобі ж чотири кімнати забагато. І комунальні великі.
Так, платежки приходять немалі, зізналася Марічка. Але я не продаватиму. Це память про батьків. І куди ж я тоді?
Ми знайдемо тобі двокімнатну. Гроші залишаться.
Марічка навіть слухати не хотіла. Незнайомці переглянулися, ввічливо попрощалися:
Подумай добре. Тобі ж одна Навіщо тобі така хата?
Марічка розповіла Ніні Іванівній.
Навіть не думай з ними спілкуватися! Обдурять. Якщо прийдуть знову кликни мене.
Ганна дзвонила кілька днів, питала, чи не передумала Марічка.
Звідки вони знають мій номер? дивувалася дівчина.
Ввечері Ганна з іншим чоловіком знову чекали біля підїзду.
Нам поговорити треба, сказала Ганна.
Я вже сказала не продаватиму! різко відповіла Марічка, побачивши у вікні Ніну Іванівну.
Сусідка вийшла.
Що