**Щоденник**
Все-таки долю не обійти.
Найкращі подружки Оля та Марійка дружили з дитинства, жили в одному селі, й усі казали, що їхня дружба «як сир у маслі». Обидві гарні, хіба що Оля виглядала ніжнішою та спокійнішою, а Марійка немов полумя, жвава та завзята.
У старших класах усі знали, що за Олею зітхав Тарас, але вона не сприймала його погляди всерйоз. Хоча це й пестило її самолюбство хлопець ходив за нею, як тінь, дарував квіти, хоч і польові, щодня запрошував на прогулянки й навіть зізнавався у коханні. Але Оля лише посміхалася у відповідь цьому симпатичному, але соромязливому Тарасові. І, можливо, у них би все й склалося, якби не встряг між ними самозакоханий Богдан, якому кортіло заволодіти всіма гарними дівчатами.
Чорнявий, з глибокими очима, Богдан ходив школою, мов павич, і не давав дівчатам спокою. Обидві подружки теж закохалися в нього, спершу навіть жартували:
Уяви, Олю, якійсь щасливиці дістанеться цей красенік Бодько, сміялася Марійка.
А Богдан відчував, що подобається обом, і, почуваючись справжнім донжуаном, гуляв з ними по черзі. Тиждень з однією, тиждень з іншою аж поки дівчата не почали злитися одна на одну через нього. І це суперництво ще більше розпалювало його. Подобалося дражнити їх, але й кохати він не забував.
Одного разу найкращі подруги посварилися через Бодька навіть не знаю за що й чекали, кого ж він обере. Якось Оля зустріла його і сказала:
Бодьку, я чекаю від тебе дитину. Що робитимемо?
Та невже? здивувався він, почухавши потилицю. Ну, що робити? Одружимося, про що тут думати? У дитини має бути батько. Сподіваюся, ти не проти? Куди вже тепер дінешся…
Доля зробила вибір за них, і Богдан заспокоївся. За тиждень у них був випускний. Подруги несподівано помирилися, поговорили, ніби розставили всі крапки. Олі здавалося, що розбубнілася щиро, вони побажали одна одній щастя. Та помилялася вона Марійка пішла, затаївши в душі гірку образу й палку злість.
Було весілля Богдана й Олі. У селі гуляли на славу, а потім почалося сімейне життя. Жили добре, спокійно, народився син Івасик. Оселилися в хаті, що дісталася Олі від бабусі. Богдан постарався відремонтував, розширив, бо був майстром на всі руки. Але працював комбайнером і розбирався в техніці.
Настали важкі часи криза вдарила по всіх. Оля працювала бухгалтеркою, але її скоротили. У радгоспі все закривалося, комбайнерів теж звільняли, хоч Богдана поки що лишили, але відправили у довгу відпустку.
Бодьку, що ж робити? Івасик наш уже обносився, а восени йде в перший клас. Черевики на ньому просто розлізлися. А там і зима прийде треба новий одяг купувати, скаржилася засмучена Оля.
Богдан погоджувався їхній майже семирічний син швидко винашував речі. А криза добивала радгосп. Головна бухгалтерка Ганна жаліла Олю та була дуже спритна в роботі, все ловила на льоту. Зустрівши її в магазині, сказала:
Олю, мені донька розповіла, що в райцентрі в Податковій шукають секретарку. Правда, роботи багато. Моя донька б і сама пішла, але вагітна, її вже не візьмуть через три місяці пологи.
Ой, дякую, Ганно Іванівно! Завтра зранку поїду автобусом, зраділа Оля.
Вранці вона вирушила до райцентру й, переступивши поріг Податкової, сіла на лаву, чекаючи, коли її запросять у від