Останній вагон
Марійка неспішно йшла до крамниці, спостерігаючи, як метушилися довкола люди, особливо чоловіки адже завтра жіноче свято. Вона завжди любила цей день, коли чоловік приносив їй букет квітів, і вони разом святкували. Але вже кілька років, як Марійка після смерті чоловіка жила сама.
У свої пятдесят вісім років, бачачи сумний досвід подруг, вона навіть не думала починати життя з кимось.
Усі гідні чоловіки давно одружені, міцно стоять на ногах. А жити з першим-ліпшим не для мене. Не хочу зайвих клопотів. Ну так, буває нудно, самотньо, але діти й онуки навідуються, казала вона подрузі Наталі, сидячи за столиком у кавярні. Знаєш, Наталко, я вже звикла жити так, без мого Василя, тому й не хочу нічого міняти.
Подруга була одружена, її чоловік був їй опорою. Тому їй було шкода Марійку гарна жінка, а так рано овдовіла.
Та може, ще знайдеш свою людину, намагалась підбадьорити подругу Наталя.
Ой, ну про що ти, Наталко, де тобі тепер знайти доброго чоловіка? Навіть говорити про це не хочу. Давай краще про інше, і вони довго базікали про дітей, онуків, про свої дрібниці.
Марійка справді звикла жити сама й нічого не хотіла міняти. Від галасу й метушні вона втомилася, але треба було йти до крамниці. Надвечіря, рання весна, мокрий сніг липнув до землі. Удень заїхав син, привітав із наступаючим святом.
Мамо, ось тобі букет, завтра не зможу, ми збираємось на дачі з компанією Якщо хочеш, приїжджай теж, будемо раді.
Дякую, сину, але я краще вдома, голова трішки болить, весна ж, відмовилась вона.
Зі своїми думками вона увійшла до супермаркету, купила необхідне й стала у довгу чергу до каси, спокійно спостерігаючи за передсвятковою метушнею. Їй було смішно дивитись на чоловіків:
Ось вони, збентежені, раптом усі як один згадали, що мають дорогих і коханих, поспішають купити букети тюльпанів чи мімози. Добре чоловікам у них лише один день на рік такий клопіткий. А ми, жінки, завжди в турботах: що купити, що приготувати, що вдягнути
Увагу Марійки привернув приємний аромат парфумів, що йшов від чоловіка, який стояв попереду з переповненим візком. Високий, сивий, вона навіть спробувала уявити його:
Судячи з дорогого запаху, мабуть, і сам гарний, думала вона, поступово просуваючись у черзі.
Озирнулась усі каси працювали, і скрізь черги. Але думки поверталися до того чоловіка.
Одягнений до речі, оглядаючи його збоку, помітила вона. Чийсь чоловік, ось скільки всього набрав.
Марійка бачила, як він одноручно тримав візок, а в іншій руці телефон, на який відповідав коротко:
Так, купив. Так, і це теж. Так, скоро буду.
Із дружиною, мабуть, розмовляє, подумала вона.
Незнайомець, закінчивши розмову, хотів покласти телефон у кишеню, але той вислизнув. Марійка миттєво среагувала, встигла піймати його, не даючи впасти на кахельну підлогу. Чоловік різко обернувся й глянув на неї так, що в неї серце єкнуло.
Ось тобі й на, під шістдесят років, блиснула думка, і вона завмерла.
Дякую вам, сказав чоловік, забрав телефон і посміхнувся. Тепер я ваш боржник.
Будь ласка, відповіла вона.
Його черга підійшла, і він, розрахувавшись, поспішно вийшов із магазину.
Ну от і все, дарма хвилювалася, подумала Марійка, оплачуючи покупки.
Вона вийшла на вулицю й раптом зустрілася з тим самим незнайомцем. Він, схоже, чекав на неї.
Богдан, представився він.
Марійка, відповіла вона, знову відчуваючи хвилювання.
Я дуже вдячний, що встигли врятувати мій телефон, усміхнувся він. Маю до вас прохання: чи не могли б ви дати ваш номер?
Марійка, наче під часом, продиктувала йому свій номер. Богдан подякував, попрощався й пішов до своєї машини.
Що це було? думала вона, йдучи додому. Все сталося так швидко, і я навіть не подумала, коли дала йому свій номер.
Повернувшись, вона переодягнулася в домашнє й почала готувати вечерю. Вмикнула телевізор йшла її улюблена передача, де звичайні люди співали від душі. Але раптом задзвонив телефон.
Добрий вечір, це Богдан. Чи можу я до вас заїхати? несподівано запитав він.
Так, звичайно, відповіла вона, але тут же злякалася своєї вагання.
Дякую, тільки я буду не сам.
Добре, промовила вона, а він швидко поклав трубку.
Отак справи! Значить, не один. Мабуть, із дружиною їде подякувати?
Вона встигла переодягнутися, коли дзвінок у двері розтревожив тишу. Відчинивши, вона ледь не впала на неї стрибнув пухнастий пес.
Ой, мало не впала! скрикнула вона.
Не лякайтесь, це Барсік. Я ж казав