**Родичі прийшли і залишилися**
Олена Миколаївна якраз діставала з духовки яблучний пиріг, коли в двері подзвонили. Вона глянула на годинник пів на десяту ранку. Занадто рано для гостей.
Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартух і спрямовуючись до дверей.
На порозі стояли Марія з чоловіком Іваном, обвішані сумками та валізами. Двоюрідна сестра виглядала змореною, а її чоловік незадоволено насуплювався.
Оленко, рідна! защебетала Марія, кидаючись в обійми. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш рідній крові?
Маша? Олена Миколаївна розгублено дивилася на гостей. Що трапилося? Звідки ви?
Із Дніпра приїхали, буркнув Іван, тягнучи в передпокій величезну валізу. Довго їхали, прокляті затори.
Заходьте, заходьте, закрутилася господиня. Роздягайтеся. Тільки я не розумію Ви ж не попереджали.
Марія зняла куртку і повісила на гачок.
Оленко, розумієш, у нас така ситуація склалася. Іван з роботи звільнився, грошей зовсім немає. А тут ще й квартиру продати довелося.
Як продати? здивувалася Олена Миколаївна.
Та борги були, кредити, махнув рукою Іван. От і вирішили до тебе приїхати. Ти ж одна живеш у трьохкімнатній квартирі. Місця вистачить усім.
Олена Миколаївна стояла і моргала, не вірячи своїм вухам. Марія тим часом увійшла на кухню й принюхалася.
Ой, як смачно пахне! Пиріг, так? А ми якраз голодні. Усю дорогу нічого не їли, економили.
Сідайте за стіл, зніяковіло запропонувала господиня. Зараз чаю поставлю.
Іван плюхнувся на стілець і оглянувся.
Непогано у тебе тут, Олено. Ремонт свіжий, меблі гарні. Бачу, що одній живеться вільно.
У його тоні пролунало щось докірливе, що кольнуло Олену Миколаївну. Вона жила одна після смерті чоловіка вже вісім років, звикла до тиші й порядку. Працювала в бібліотеці, отримувала невелику зарплату, але вистачало на все необхідне.
А де ваші речі? спитала вона, наливаючи чай.
Та ось же, у передпокої, Марія кивнула на валізи. Іване, занесі усе в кімнату.
В яку кімнату? обережно поцікавилася Олена Миколаївна.
Ну як у яку? У будь-яку вільну. У тебе ж три кімнати.
Маша, почекай. Давайте спочатку поговоримо. Я не розумію, на скільки ви приїхали?
Марія й Іван переглянулися.
Ну, поки справи наші не поліпшаться, ухильно відповіла сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.
А це коли приблизно буде?
Та хто ж знає? Іван відрізав собі великий шматок пирога. Може, місяць, може, півроку. Залежить від обставин.
Олена Миколаївна відчула, як усередині все стискається. Вона розуміла, що відмовити рідним у скрутну хвилину незручно, але думка про те, що в її спокійному житті зявляться постійні сусіди, приводила її в жах.
Оленко, ти ж не виженеш нас на вулицю? Марія схопила її за руку. Ми ж родина. А в родині один одному допомагають.
Звісно, не вижену, зітхнула Олена Миколаївна. Просто це так несподівано.
До вечора гості вже повністю освоїлися. Іван розвалився на дивані з пультом від телевізора й перемикав канали, голосно коментуючи те, що відбувалося на екрані. Марія копошилася на кухні, перемиваючи весь посуд і переставляючи банки з приправами.
Оленко, а у тебе тут порядок якийсь дивний, помітила вона, витираючи тарілку. Сіль біля чаю стоїть, цукор у дальньому кутку. Я все по-нормальному розставила.
Олена Миколаївна з жахом дивилася на перестановку. Кожна річ у її домі мала своє місце, усе було продумано й зручно. А тепер вона не могла знайти навіть звичну банку з кавою.
Маша, навіщо ти все переставила? Мені було зручно.
Та що ти, так же неправильно було! Я в цих справах розуміюся, у мене око наметане.
Гей, жінки! гукнув із вітальні Іван. А їсти коли будемо? Я вже проголодався.
Зараз, зараз, закрутилася Марія. Оленко, а що у тебе є на вечерю?
Олена Миколаївна відкрила холодильник. Там лежав шматок ковбаси, трохи сиру й два яйця її звичайна скромна вечеря на кілька днів.
Небагато є, нерішуче сказала вона.
Ой, та це ж зовсім нічого! скрикнула Марія. На трьох не вистачить. Іване, бери гроші, ідемо в магазин.
Які гроші? буркнув той. У нас копійки лишилися на дорогу назад.
Усі подивилися на Олену Миколаївну. Вона зрозуміла натяк і дістала гаманець.
Візьміть, скільки треба, сказала вона, подаючи кілька купюр.
Ой, дякуємо, рідна! зраділа Марія. Ти справжня сестра! Ми тобі все повернемо, як тільки станемо на ноги.
У магазині Марія накупила продуктів на тиждень уперед. Дорогу ковбасу, червону рибу, торт,