Свекруха повернулася з речами
Олена стояла біля вікна й дивилася, як дощ дзвонив по підвіконню. За спиною лунали тихі кроки чоловіка, який метушився по хаті з телефоном у руках. Вже третю годину він із кимось говорив, але так тихо, що розібрати слова було неможливо.
Віть, що сталося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день як на голках.
Віктор зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього все ще був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.
Лено, мені треба дещо тобі сказати, почав він нерішуче. Тільки не хвилюйся одразу, добре?
Серце в Олени стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі його інтонації. Такий голос у нього був лише перед серйозними розмовами.
Кажи вже, вона сіла на край дивана.
Мама повертається.
Як це повертається? Олена здивовано подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Одеси. Від Тетянки. Вони посварилися, і тепер мати хоче їхати назад. До нас.
Олена відчула, як по спині пробіг холодок. Ганна Степанівна, свекруха, півроку тому переїхала до молодшої доньки після чергової сварки в їхній родині. Тоді Олена думала, що нарешті зможе спокійно жити у своїй хаті, не озираючись на чиюсь думку з приводу кожної дрібниці.
Віть, ні, різко сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було минулого разу?
Лено, вона ж моя мати, Віктор сів поруч із дружиною. Їй нема де йти.
У неї є своя квартира!
Там зараз живуть квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли виїжджала. Договір до кінця року.
Олена заплющила очі й намагалася заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо приготування їжі, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.
А що сталося з Тетяною? запитала вона.
Не знаю точно. Мама тільки сказала, що більше не може там бути. Вони з зятем не зійшлися характерами.
І скільки вона планує у нас пробути?
До кінця року, поки не звільниться її квартира.
Олена встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Віть, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову це пережити.
Лено, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чого їй відкрили.
Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.
Віктор мовчав. Він знав, що дружина має рацію. Мати дійсно ніколи не приймала Олену, знаходила в ній вади там, де їх не було.
Коли вона приїжджає? втомлено запитала Олена.
Завтра вранці.
Завтра? Олена аж підскочила від несподіванки. Віть, ти з глузду зїхав? Чому не раніше попередив?
Вона тільки сьогодні подзвонила. Каже, що квиток уже купила.
Чудово, Олена похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Лено, ну що мені було робити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б у готелі зупинитися. Або до подруг.
У неї нема грошей на готель. А подруги… Ти ж знаєш, який у неї характер.
Олена дуже добре знала. Ганна Степанівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно незадоволена, вічно всіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Андрійко знизав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка іноді дарувала гроші, а іноді лаялася. А от одинадцятирічна Настенька насупилася.
Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.
Настуню, бабуся тобі добра бажає, намагався пояснити батько.
Тоді хай бажає здалеку, буркнула донька, і Олена ледве стримала посмішку.
Вранці Олена спеціально встала раніше й приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха одразу побачила, що в хаті лад, що вона гарна господиня. Хоч і розуміла, що це марно Ганна Степанівна все одно знайде, до чого причепитися.
О пів на дванадцяту пролунав дзвінок у двері. Віктор кинувся відчиняти, а Олена лишилася на кухні, нервово витираючи й так чисті тарілки.
Віточку, синочку мій! почувся голос свекрухи з сіней. Як же я сумувала!
Мамо, заходь, заходь. Як доїхала?
Жахливо доїхала. У потязі було душно, кондиціонер не працював. А ще в нашому вагоні якийсь пяниця їхав, цілу ніч галасував.
Олена глибоко зітхнула й вийшла у сіни. Ганна Степанівна стояла в оточенні сумок і валіз. Їх було так багато, що здавалося вона переїжджає назавжди.